Корифей українського театру: сьогодні вшановуємо пам’ять визначного українського театрального діяча Панаса Саксаганського

2725

Сьогодні день пам’яті Панаса Саксаганського – одного з корифеїв українського театру, видатного українського актора, драматурга та режисера.

Фото з відкритих джерел

Про це на своїй Фейсбук-сторінці пише Oleg Vyshniakov.

Панас Саксаганський (справжнє прізвище Тобілевич) народився 27 травня 1859 року у селі Кам’яно-Костувате. Він з’явився на світ у найвидатнішій театральній родині херсонського землевласника Карпа Тобілевича, який мав шістьох дітей, четверо з яких стали зірками театру: Марія (Садовська-Барілотті), Іван (Карпенко-Карий), Микола (Садовський) і Панас (Саксаганський). Велику роль у становленні дітей відіграла мама Євдокія, яка знала «Наталку Полтавку» просто напам’ять.

Спершу Панас закінчив Бобринецьку повітову школу. Саме там він почав займатися театральною справою – влаштовував аматорські вистави. У 1877 році Саксаганський закінчив Єлисаветградське земське реальне училище. Сидів за однією партою з Євгеном Чикаленком. У тому самому класі вчився Олександр Тарковський — батько поета Арсенія Тарковського і дід кінорежисера Андрія Тарковського.

Саме у Єлисаветграді Саксаганський розпочав сценічну діяльність у аматорському гуртку під керівництвом Марка Кропивницького. У 1878 році Саксаганський пішов на військову службу в Одеську юнкерську школу. Актор служив у 58-му Празькому піхотному полку, що розташовувався у Миколаєві. Брав участь в українських виставах трупи Чернишова. В Одесі, бувало, Саксаганський після спектаклю ніс на руках до готелю дружину брата Марію Заньковецьку, а її чоловік, Микола Садовський, ішов ззаду й добродушно бурчав. А городові брали під козирок, побачивши офіцера з дамою на руках.

На професійну сцену Саксаганський вийшов у 1883 році – у Миколаївському театруі, зіграв роль Возного у тій самій улюбленій з дитинства «Наталці Полтавці».

Протягом декількох десятиліть талановитий актор грав різні ролі у різних трупах. Його здатність до перевтілень була легендарною. Він міг у одному акті грати романтичного молодого хлопця у другому — старого п’яницю-кухаря. Умів грати все — від високої трагедії до фарсу. Саксаганський виконав майже сто ролей, серед яких усі були найкращі.

Троє братів-Тобілевичів об’єдналися в одну театральну трупу 1900 року й грали разом, хоч і недовго. Більшовики не давали їм відкрити свій театр — боялися, що театри під їхнім керівництвом перевершать усі «правильні» радянські.

У 1918 Панас Саксаганський все ж очолив Державний Народний театр, який мав завдання ставити побутовий, історично-побутовий і класичний репертуар.

Людина великого таланту та широкої душі, Панас не лише любив професію, він вмів віддаватися їй повністю, виховав ціле покоління акторів.

Своє кохання – актрису Ніну Левченко – Саксаганський зустрів у Варшаві. У нього вже був син від актриси Лідії Квітки, який жив разом з ним. Саксаганський також був вітчимом Варвари Любарт – актриси, яку виховав і навчив усьому, що вмів.

Серце Панаса Саксаганського зупинилося 17 вересня 1940 року у Києві, похований на Байковому кладовищі. Вічна пам’ять актору.

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини