“Коли чуєш російську — не знаєш, звідки людина. А коли українську — точно наша”

1840

— Мені було трохи більш як 3 роки, коли батьки вирішили перейти на українську мову. Вони обоє щойно закінчили університети. Батько захотів, щоб мова нашої сім’ї була українська. Коли його почули в рідному дворі в центрі міста — дуже дивувалися. Він ріс там, і всі його знали як російськомовного, — каже співачка Марія Бурмака, 47 років. — Тато до всіх звертався українською. Шкільні друзі не розуміли, коли приходили до мене в гості. У школі спілкувалися лише російською.

Марічка Бурмака Фото з відкритих джерел

Перехід на українську мову в родині Бурмаки її друзі згадують досі.

Розповідає Gazeta.ua

— Минулого літа в школі була зустріч із випускниками — 30 років, — розповідає. — Всі згадували мого тата з теплотою і ніжністю. Казали, що тільки зараз розуміють важливість його вчинку. Щоб піти на такий крок у Харкові, потрібно було мати сильні переконання. За радянських часів українську там сприймали зневажливо, як “мову села і базару”. Не раз із батьками на вулиці чули про себе: “Такие приличные, а говорят по-­украински”. Тато був професором історії. Казав, що я маю стежити за чистотою розмов, виглядати і поводитися гідно — тоді й моя українська буде сприйнята з гідністю. Так через україномовність я формувала характер.

Чи не було складно спілкуватися з однолітками?

— Моє дитинство було прекрасним, батьки вкладали в мене всю душу. Навчали музики, спорту, читали зі мною, писали вірші. Деколи я відчувала свою інакшість через україномовність. Однак я відрізнялася і багато в чому іншому. У мене були ситуації, коли навіть у романтичних стосунках я говорила українською, він — ні.

Учителька історії здивувалася, коли я принесла підручник українською мовою. Батько знав склади, де були книжки, вилучені з бібліотек. Так у нас вдома з’явився Богдан-Ігор Антонич, Микола Руденко, Олександр Олесь. Коли я закінчувала школу 1987-го, у Харкові українська мова і вишиванки були рідкістю.

Більшість пісень, які виконуєте, — українською, із чіткою громадянською позицією. Чи був попит на таке в російськомовному Харкові?

— 1995 року я вагітною їхала в тролейбусі. Коли виходила, якийсь чоловік подав руку. Я сказала йому “Спасибо”. А він відповів, що впізнав мене і любить мої пісні, що вони пробудили в ньому українця. І тут я кажу йому — “Спасибо”. Тоді вперше зрозуміла, що мене асоціюють з Україною. Чекають від мене української мови.

Концерти відбувалися, і люди на них ходили. Тільки одну пісню виконую російською — на вірші харківського поета-шістдесятника Бориса Чичибабіна. Також співаю польською, англійською, на ідиш. Є пару пісень лемківською говіркою. Маю переклади своїх пісень англійською для концертів за кордоном.

Якою мовою спілкуєтеся в інших країнах на концертах і після?

— Я багато подорожую і всюди зустрічаю українців. За кордоном, коли чуєш російську — не знаєш, звідки людина. А коли українсь­ку — точно наша. Хто знає мову, до мене відразу звертається українською. У Франції, Іспанії, США, Канаді, Єгипті й Туреччині підходять просто на вулиці чи в супермаркеті. Це дуже приємно. Спілкуюся російською, коли люди погано знають англійську і не говорять українською.

В Україні ще не прийняли “мовний закон”. Як гадаєте, які шанси на його ухвалення?

— Я читала закон ­5670-д — останню редакцію закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної”. Він найбільше відповідає реаліям. У ньому все згідно з Конституцією — виважено і правильно. Критика на адресу проектів у мас-медіа нагадує “кидання бруду на вентилятор”. Загострюють ситуацію там, де не потрібно. Дуже мало людей насправді хочуть розібратися в цьому законі.

Чи достатньо уваги зараз приділяють питанню мови?

— Не швидко, але рух уперед є. Досягнення — закон про функціонування державної мови на радіо, який називають “законом про квоти”. Він працює. Українська звучить в ефірах, з’являються нові музиканти. Потрібен такий же закон для телебачення.

У Києві українську мову останнім часом чую все частіше. Багато молодих людей із дітьми та між собою розмовляють і жартують українською. Це сучасні громадяни сучасної країни. І я думаю, що в цьому є й частина моєї роботи.

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини