“Книгу я брав собі, але малий “спіонерив” – Притула розповів, як його син “ковтає” книги і що може прищепити дитині любов до читання

Дописи Сергія Притули про читання та книги часто з’являються на його сторінці у соцмережах. Цього разу телеведучий розповів, як відбувається у нього процес читання – у проміжках між гастролями, телебаченням та волонтерською діяльністю. Він також похвалив свого сина Дмитра, який “ковтає” книги ледь не по одній щодня і не цурається величезних романів ні світових класиків , ні сучасних українських авторів. А ще Сергій ділиться секретом – хто чи що може прищепити дитині любов до читання книг.

“Свої відпустки я люблю, не в останню чергу, ще й за те, що саме на їх період припадає читання 90% книг, які я купую чи «позичаю» з татової бібліотеки у Збаражі. У будні, коли робочий день розпочинається о 7 ранку, а закінчується о 2 ночі, часу на читання катастрофічно бракує. І навіть на гастролях, де є трохи часу між переїздами, інтерв’ю, зустрічами і концертами, приділити увагу книзі майже не вдається. Ну от, приміром, міг би зараз щось почитати, але ж ні, пишу ось цей пост))).

Але тоді на допомогу приходить менший Притула. У якого після уроків, басейну, факультативів з хімії, додаткових занять англійською, комп’ютерної академії та барабанів, завжди знайдеться час на цікаву книжку.

Тому поділюся тим, що малий «проковтнув» за останніх 5 тижнів. Бо на огляд мого чтива вам доведеться потерпіти десь аж до травня)).
Отже…

Вальтер Скот. «Квентін Дорвард». Відверто, трохи переживав, чи малому «зайде» ця книга у віці 11 років. Сам її читав десь у 14. Але всі ті інтриги та хитросплетіння при дворі Людовіка XI, підступні плани Карла Бургундського та інших де ла Марків, разом з відчайдушною боротьбою Квентіна за своє щастячко на ймення Ізабелла, малому прийшлись до душі. Зрештою, роман пригодницький, сцени сутичок присутні, тож і вашим хлопчакам мало б бути до вподоби. За дівчаток розписуватись не готовий, позаяк, по нашій родині їх завжди було не так багато, а ті, що є, то ще геть зовсім маленькі для такої літератури.

Володимир Короленко. «Сліпий музикант». Книга входить у шкільну програму. Я її не читав. Син прочитав вже вдруге. Перший раз минулого літа, вдруге зараз, щоб трохи освіжити в пам’яті сюжет. На жаль, не обговорив з Дмитром цю книгу глибше. З поверхневої розмови роблю висновок, що твір на малого справив враження. Спробую процитувати сина: «Книжка цікава і головне, що там, як мені здається, тільки правда про життя сліпих! Хлопчик з мамою сидів на пагорбі і слухав різні звуки. Їх було так багато, різних, що він не справився з тим всім і втратив свідомість. Ми ж можемо бачити все, а сліпі орієнтуються по звуках. Він по кроках міг розрізнити де йде його мама, а де дядько. Їм дуже важко. От ти б зміг тому хлопчику пояснити, що таке «червоний дзвін»?

Мені аж самому закортіло прочитати цю книгу. Бо зараз якраз підключився до одного проекту по допомозі незрячим, думаю, що буду, навіть, звертатись до своїх підписників за допомогою, але то інша історія. Стосовно твору, то я радий, що син його прочитав. І справа не в конкретно творі про незрячого хлопчика. Тішуся, що моя дитина росте в правильній системі координат і його дитинство відрізняється від мого, радянського дитинства, де дитина з ДЦП, з синдромом Дауна чи з аутизмом, практично не мала шансів на повноцінну інтеграцію у суспільство. У теперішнього покоління дітей не повинно залишитися і крихти цього упередження до своїх ровесників. І ці діти мають перестати бути об’єктами цурання чи тицяння пальцями. Тому будь-яка література, яка спрямована на стирання стереотипів і глибшого розуміння проблем тої чи іншої групи людей мою тільки вітається.

Іван Котляревський. «Енеїда». Не бачу сенсу щось аж надто розписувати. Для мене це один з найвеличніших українських літературних творів, який окрім краси стилю та змісту, несе у собі ще й генетичний код українського гумору. Я неодноразово у інтерв’ю розповідав про те, що у нас, українців, є доволі цікава відмінність від інших народів в контексті гумору. Він у нас доволі в’їдливий, саркастичний, але пом’якшений римою! Класика українського гумору, «Лист запорожців турецькому султану» – віршована форма, «Енеїда» – віршована форма, гуморески Вишні, Глазового і т.д. – віршована форма. А ще ми повністю позбавлені шовінізму в гуморі і, зазвичай, висміюємо свої недоліки, аніж принижуємо когось. Але це, знову ж таки, інша історія. Я ж закінчу про «Енеїду». Читати всім дітям, незалежно від статі! В обов’язковому порядку! В якому віці – оберіть самі.

Уляна Скицька. «#Наші на карті світу». Те, що «древні укри викопали руками Чорне море» – то ми дуже добре знаємо. Але дуже круто, коли діти з малих літ будуть знати трохи більше, аніж дає шкільна програма, про видатних українців світового масштабу! Окрім відомих нашим підліткам Івана Пулюя, Казимира Малевича, Соломію Крушельницьку, Марію Примаченко чи Ігора Сікорського у книзі багато інформації про таких величних українців, як Богдан Гаврилишин, Серж Лифар, чи про тих, в чиїх жилах текла українська кров, на кшталт легендарних хокеїстів Вейна Грецкі і Террі Савчука. Якщо відверто, книгу я брав собі, але малий «спіонерив» і читає першим. Я читнув кілька розділів і повернусь до матеріалу у травні.

Джоан Роулінг. «Гаррі Поттер і келих вогню». Тут, власне, взагалі без коментів. Просто вчергове знімаю капелюха перед Іваном Антоновичем Малковичем за те, як «смачно» «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» вміє зробити КНИГУ!!!

І, на десерт! Хм… сюрприз сезону.
В кінці листопада минулого року мав концерт у Харкові. Коли ми з вар’ятами закінчили виступ і дружно вклонилися публіці, на сцену потягнулась вервичка глядачів. Хтось з квітами, хтось з сувеніром на пам’ять, хтось дарував солодощі, а якийсь чоловік вручив мені красивий такий картонний бокс з ручками, щось сказав (я погано розчув крізь оплески) і покинув сцену. Після виступу кудись поспішали, розглянути подарунки на встиг, наступного дня замоталися з іншим концертом… потім я повернувся додому, поставив гастрольні презенти у гардеробі і, пообіцявши собі розібрати їх трошки пізніше, поїхав знову на гастролі. Коротше кажучи… Руки до того пакунку дійшли, аж коли я в своєму гардеробі ховав подарунки для дітей на Різдво. Дивлюсь, а коробка ж не розпакована! Розкрив – там книги. Круто, думаю. Читаю: «Наталія Щерба «Часодії»». Розкрив одну з книг, пробігся по тексту, зрозумів, що то радше для юного читача та й втішився. Ще один подарунок сину на Різдво на рівному місці)))).

На фото тільки 5 книг цієї серії. Загалом їх 6. Так от, мій Дмитрик «лупанув» цих 6 книг за 8 чи 9 днів. Він «ковтав» їх наче спраглий воду, брав з собою до школи і читав на перервах, виклянчував ще пів-години за рахунок сну, а коли в кімнаті в обов’язковому порядку вимикалось світло, все одно, крадькома, підчитував під ковдрою з ліхтариком на телефоні. На моє запитання, мовляв, чого ти, сину, так залип на ці книги, Дмитрик відповів: «Це по крутості, як Гаррі Поттер».

Якщо мене читає той чоловік, який подарував цю збірку, то, по-перше, щиро дякую! Презент вдався))! А по-друге, тепер у нас клопіт. Малий вимагає продовження! Буду в Харкові з концертом у травні! Готуйте). Якщо пані Наталія ще не написала продовження – щось придумайте! Принаймні, ось цим відгуком про книгу, я вам хоч трохи підсоблю з ростом тиражу)))). Ні, я не випрошую)), це чесне партнерство)))!!!

Наразі, все. Не забувайте, що ви є найбільшим прикладом для наслідування для своїх дітей. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина читала книги, зробіть все, щоб вона бачила вас з книгою. Підбирайте дітям літературу, зважаючи на їх захоплення. І обговорюйте з ними прочитане. Бо і зможете допомогти дитині трохи глибше розібратися у прочитаному, і, зрештою, цей діалог точно відрізнятиметься від традиційного:

– Що там в школі?
– Все добре.
– Ну то й добре. Йди поїж.
Приємного вам читання!”

Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини