Данило Мурашкін, боєць полку «Азов», потрапив у полон до росіян, коли йому було лише 19 років. Із перших годин повномасштабного вторгнення він боронив Маріуполь, а 16 травня 2022 року був захоплений на території заводу «Азовсталь».
Його шлях крізь пекло російського полону тривав понад три роки. Все почалося з колонії в Оленівці — місця, що стало символом жорстокості.
Про трагедію в Оленівці Данило згадує так:
«Я щось відчував… Було незрозуміле передчуття. Потім почув вибухи, побачив вогонь. Вийшов — і почув крики наших. Тоді зрозумів, що сталося щось страшне».
В Оленівці він перебував до 27 вересня 2022 року. Умови були нелюдськими: життя в бараках під постійним наглядом, контроль кожного руху, обмеження у їжі. На свій 20-й день народження він отримав лише шматок хліба й сигарету — щире, хоч і символічне привітання від товаришів.
Далі його перевезли до слідчого ізолятора в Таганрозі. Тут почалися найстрашніші випробування — тортури, психологічний тиск, знущання.
«Нам забороняли рухатись, били, принижували. Щодня було випробуванням волі».
Їжа була непридатною: іноді в ній траплялися камінці, щурячі екскременти, гнилі продукти.
«Одного разу в юшці плавала лише лаврова листка, а в другій страві — кілька тухлих картоплин. На вечерю — шматок риби з хробаками».
Тілесне насильство не припинялося:
«Мені металевою трубою перебили ногу. Вона почорніла, я не міг стояти. Допомогли побратими. Але коли я сказав, що болить — прийшли ті самі й побили знову: ‘Болить? Зараз полегшає’».
Жодної медичної допомоги — лише відмовки: мовляв, “саме загоїться”.
Після 14 місяців тортур у Таганрозі його перевезли до колонії в Кірові, а потім — у СІЗО №3 в місті Кізел, Пермський край. Там — інша форма тиску:
«Ти стоїш у своїй уявній клітинці й не маєш права рухатись. Я молився, розмовляв із Богом. Він не відповідав — інакше це вже була б шизофренія», — іронізує Данило.
Саме у полоні він почав шукати духовну опору. Після багатьох прохань йому таки дозволили отримати Біблію.
«Я шукав у ній сенс, філософію. Під час постів відмовлявся від їжі, іноді навіть втрачав свідомість. Але віра тримала мене».
Це — лише один із тисяч подібних шляхів. Шлях українського воїна, який пройшов крізь тортури, голод і приниження, але не зламався.
Сьогодні тисячі українських військовополонених, зокрема бійців «Азову», досі перебувають у російських катівнях.
Мовчати про це — означає зрадити їх.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
