Два роки тому волонтерки Київського військового шпиталю вирішили зробити з військовими фотосесію. Мета – показати якомога більше героїв. Із цього почався фотопроект “Якби не війна” – і розтягнулося все на довгі два роки, а 24 грудня 2017 року організатори представили результати дворічної праці та оголосили про завершення проекту. Укрінформ дослідив його історію.
Умовно початком проекту вважається грудень 2015 року – тоді киянка Юлія Волкова запропонувала своїм знайомим, волонтеркам Київського міського шпиталю – Тетяні Грубенюк, Олені Бєлячковій, Марині Соколовій, Євгенії Барилко, Олені Соколовській та Тетяні Осиповій зробити власними силами фотопроект про військових. На це Юлію надихнув проект американського фотографа Девіда Мітчелла “The Veteran Vision Project”.
Із різних професій, із різних міст – усіх цих дівчат об’єднало спочатку спільне волонтерство в стінах Київського військового шпиталю, а згодом – і дворічний фотопроект “Якби не війна”.
“Вважаю, що на сьогодні ми досягли нашої мети. Ми презентували виставку в усіх великих містах, познайомилися з купою людей, з мамами наших бійців, ми випустили книгу як підсумок. Ми ставили цілі мінімальні, а досягнули – максимальних” – каже Юлія Волкова.
У рамках фотопроекту “Якби не війна” організаторки підготували вісім тематичних блоків – про жінок на війні, про материнську любов, невідомих героїв, іноземців, котрі захищали українську землю, про мирні професії військових та соціальну акцію “Я – є!”.
Найважче, зізнаються організатори, було підготувати блок про тих, хто загинув – 25 історій, 25 портретів – як намальованих вручну, так і за допомогою графічного редактора.
“Ми особисто брали інтерв’ю у батьків та дружин загиблих, у лікарів, котрі останній подих цих хлопців чули. Це було найважче. А потім із диктофоном це розшифровували і ще раз по раз це переслуховували і якось це вкладали в букви” – згадує волонтер Олена Соколовська.
Арсен Карапетян, заступник командира батальйону “Київ-2” по зв’язкам з громадськістю. У мирному житті -стоматолог. Тематичний блок “Війна – це тимчасово. Професії” фотопроекту “Якби не війна”
Кожен із блоків волонтери презентували до певної дати. І як підсумок, з’явилась ідея все оформити у книгу-хроніку. Фотографії та історії про українських героїв. І за час підготовки книги всі дівчата стали водночас і журналістами, і фотографами, копірайтерами та піарниками, редакторами та коректорами.
Понад 500 сторінок – результат праці волонтерок, так з’явилась фотокнига “Якби не війна” – сотні інтерв’ю з самими військовими, їхніми матерями, дружинами, родичами та друзями. Книгу дівчата презентували 3 грудня 2017 року.
Виноградова Діана “Дана”. Добровольчий Український Корпус “Правий сектор”, 5 батальйон, й штурмова рота, штурмовик, солдат. Серія “Жінки в АТО” фотопроекту “Якби не війна”
«Ми – аматори, ми зробили цей проект заради нашої країни, заради людей, заради наших Героїв» – так написано у книзі.
Весь 2017 рік волонтери присвятили презентації фотопроектів у всіх великих містах України. За рік вдалося об’їхати 24 міста – і в кожному всі охочі приходили подивитися на світлини та портрети. Робили організатори все суто на ентузіазмі та за допомоги волонтерів. Принципово виставку дівчата зробили безкоштовною.
Боєць батальйону “Донбас” Павло “Дельфін” та його кохана Анастасія Бородєнкова. Тематичний блок “Кохання і війна” фотопроекту “Якби не війна”
“Це була наша перша позиція – безкоштовно, щоб змогла зайти будь-яка людина, тому що мета проекту – популяризувати, у соціум запустити, ми не хочемо брати навіть гривню за вхід. Приміщення надають безкоштовно, фотографи працювали на волонтерських засадах, нам всі допомагали за ідею” – розповідає Олена Соколовська.
Володимир Близнюк, Чернігівська область, помічник гранатометника 13-го батальйону територіальної оборони “Чернігів-1”. Загинув 6 вересня 2014 року біля селища Станиця Луганська, Луганської області
Усі міста, згадують дівчата, приймали тепло, однак найбільше здивували у Харкові, Запоріжжі та Львові – там виставка викликала неабиякий ажіотаж.
“Під час виставки у Харкові в залі ми помітили дівчину, яка голосно і гірко плакала. Ми спитали – можливо, щось трапилось. На що дівчина відповіла: “Я плачу від дат, що вказані на портретах загиблих, вони такі молоді” – розповідає Юлія Волкова.
Роман Атаманюк, Сумська обл., 6 рота 93-ї ОМБр, молодший сержант. Загинув 28 травня 2015 року в с. Опитне поблизу Донецького аеропорту
Надалі проектом зацікавилась адміністрація міста Львова, по завершенні останньої виставки у Києві всі світлини та портрети переїдуть до Львова – подорожувати всією львівською областю. Волонтери сподіваються, що таку ініціативу підхоплять й інші міста.
“Знову ж таки, зі Львова зацікавились і надумали надрукувати календар з тематичним блоком “Жінки на війні”, Корпорація КРТ нас сама знайшла та надрукувала 500 календарів. Більше того, до самого Києва ці календарі вони в руках привезли”, – додає Олена Соколовська.
На питання, чи планується презентація проекту за кордоном, дівчата відповідають неоднозначно. З одного боку – презентувати проект потрібно стільки, скільки потрібно. З іншого – реальних пропозицій, не “на словах”, волонтери не отримали. А тому, аби зосередитись на підготовці виставки за кордон, немає ресурсів – як фізичних, так і матеріальних.
Втім, на будь-яку ініціативу, спрямовану на популяризацію фотопроектів, волонтерки охоче погоджуються і заявляють, що відкриті до будь-яких пропозицій.
Черниш Олег, Житомирська обл.Молодший сержант. Снайпер-розвідник.81-а окрема аеромобільна бригада (90-й окремий аеромобільний батальйон). Загинув 20 січня 2015 р. у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька (ДАП)
Дівчата погоджуються, що це були вкрай насичені та виснажливі два роки, але результат – того вартий. І хай, як жартівливо зазначає одна з організаторок, ці два роки всі жили у форматі 95/5, де 95 – це сили, витрачені на роботу, а 5 – це сон, на цьому зупинятися ніхто не буде.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
