Вічний революціонер, як називали його друзі, пішов у вічність. 7 липня, не доживши двох місяців до свого 90-річчя, помер Левко Лук’яненко. Головний урок свого життя – бути чесним і допомагати людям – Левко отримав ще в дитинстві, від тата. І не зраджував йому ніколи, не зважаючи на 26 років ув’язнення, тортури і приниження.
Розповідає 24 канал
Він народився 24 серпня, яке згодом стане Днем незалежності, за яку він боровся усе своє життя.
Лук’яненко помер на 89-му році життя в лікарні “Феофанія”, до якої його госпіталізували кілька днів тому.
Десь чотири дні тому він потрапив у лікарню. Ніби йому стало краще, я з ним розмовляв, але говорити йому було дуже важко. А сьогодні дружина передзвонила і сказала, що він у реанімації і без свідомості,
– ще вдень розповідав письменник і соратник Левка Лук’яненка Володимир Яворівський.
Лук’яненко перехворів на лейкоз, мав проблеми із тромбами та лейкоцитами. А зараз лікувався від наслідків інсульту.
Здоров’я Лукяненко підточили довгі роки ув’язнення. Адже 26 років свого життя він провів у радянських таборах. Вперше його засудили до розстрілу за антирадянську агітацію і пропаганду. Але згодом вирок пом’якшили – замінили ув’язненням на 15 років. Більшу частину терміну відсидів в Мордовії, в одній камері з бійцями УПА.
Найбільшим його життєвим кредо була любов до України і бажання, щоб наша держава відбулася. Його любов до України не могли зламати жодні життєві випробування,
– сказав український політичний діяч, радянський дисидент і політв’язень Степан Хмара.
Він вийшов на свободу і в 76-ому разом з іншими українськими дисидентами заснував правозахисну спілку Українська Гельсінська група. Та невдовзі – знову арешт. І ще 10 років тюрми і 5 років заслання. Його визнали небезпечним рецидивістом, бо розповідав Заходу про порушення прав людини в СРСР.
З-за ґрат вийшов аж у 88-ому році. У своєму зошиті написав проект Акту про незалежність України. Саме його ухвалили 24 серпня 27 років тому.
Після проголошення незалежності Лук’яненко балотувався в президенти України. Але програв Кравчукові так само, як Чорновіл. У 1991 році український народ не міг обрати президентом націоналіста, оскільки саме це слово лякало людей. Тому обрав зрозумілішого їм Кравчука.
Все дуже просто: країна і на той час, і на сьогодні, хоча зараз набагато меншою мірою, але залишається консервативною. Треба віддати належне Левку Лук’яненку, покійному В’ячеславу Чорноволу і багатьом іншим лідерам націонал-демократичного руху, які доклали величезних зусиль, щоб підштовхнути і посткомуністичні еліти українські до вибору на користь незалежності,
– зазначив політолог Володимир Фесенко.
Політичну діяльність продовжив у Верховній Раді. Лук’яненко був депутатом чотирьох скликань. На початку 90-х був українським послом в Канаді. А в 2006-ому заснував власну Українську республіканську партію. У 2013 вирішив піти у відставку з керування політсилою, проте залишився суспільно активним. Часто виступав перед студентами, їздив до військових на передову. Привозив їм книги і вчив, як не здаватися в боротьбі проти Росії.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
