1973 рік був для Чилі надскладним: інфляція 353%, дефіцит продуктів харчування, страйки вантажоперевізників, напади на магазини, підірвані мости та залізничні колії. У країні назрівав переворот. 11 вересня секретний пароль “У Сантьяго йде дощ” став сигналом до старту блискавичної операції генерала Піночета та повалення уряду президента Альєнде.
Про це розповідає 24 Канал.
Перш ніж приступити до економічних реформ, новоспечений керманич вирішив прибрати всіх ідеологічних противників – комуністів та соціалістів. Прихильників лівих ідей одразу ж почали запроторювати в концтабори та розстрілювали без суду й слідства. Хто б тоді міг подумати, що працівник невеличкого Міжурядового комітету з європейської міграції стане їхнім єдиним порятунком.
Роберто Козак народився в Аргентині у багатодітній сім’ї українських емігрантів і здобув диплом інженера-будівельника. Кілька років він таки попрацює за освітою, доки одного дня не натрапить на оголошення в газеті про роботу в міграційній організації. Це був шанс змінити життя та побачити світ. Він і справді стажується у Західній Європі, вивчає англійську в Лондоні. Тим часом із Чилі надходять дані про численні запити на політичний притулок – Роберто відсилають очолити місію у столиці Сантьяго.
Побачене шокувало: по всій країні понад 80 центрів попереднього ув’язнення, де політична поліція DINA проводить тортури, б’є та ґвалтує затриманих. Козак, якому виділили лише секретарку і водія, просить штаб-квартиру надіслати ще кількох працівників – попереду багато роботи.
Для початку Роберто починає налагоджувати дружні зв’язки з військовими, поліцією, політиками та чиновниками. Він – заможний дипломат у розкішних костюмах – регулярно запрошує впливових людей на свою віллу. Дорога випивка, сигари, – так Роберто Козак отримує дозволи на відвідування таборів. Він стане єдиним, хто складатиме списки затриманих і в кого можна було дізнатися про долю родичів. Та це тільки початок.
Роберто Козак налагоджував дружні стосунки з чиновниками
Паралельно дипломат спілкується з посольствами і домовляється про прискорену процедуру надання віз. Тримаючи в руках потрібні документи, Роберто Козак підливав ще більше віскі своїм гостям, доки не отримував підписи про звільнення затриманих; часом це кілька осіб, іноді кілька сотень. До речі, роль офіціантів зазвичай грали водії з його організації.
Навіть після звільнення політв’язнів за ними потрібно було наглядати – у країні було чимало радикалів, які продовжували на них полювання. Чимало людей переховував на горищі своєї вілли, або ж ночував з ними у своєму офісі. Аеропорт був під контролем секретної поліції, тому Роберто Козак особисто супроводжував чилійців до самісінького трапа літака, чекаючи, доки судно не здійметься в повітря.
Навіть особисто зустрівшись із Роберто Козаком, колишні в’язні ніколи не здогадувались, наскільки великою є роль дипломата у їхньому звільненні. Для них він був просто одним із супроводу. Не підозрювала про масштаби його діяльності навіть штаб-квартира організації у Женеві. Роберто Козак знав, що грає із вогнем, і що будь-якої миті може опинитись у кімнаті тортур. Тим більше, що керівник секретної поліції недолюблював дипломата і називав його роботу втручанням у внутрішні справи Чилі.
Попри страх, Роберто продовжував. Серед врятованих була й майбутня президентка Чилі – Мішель Бачелет. Її батько був військовим і працював в уряді Альєнде. Після того, як чоловік помер за ґратами, арештували й дружину з донькою, а вже за 5 місяців Роберто Козак зумів отримати для них австралійську візу.
Така активність вдавалась і через дипломатичні хитрощі чилійця українського походження. У 1978 році особисто зустрівшись із Піночетом та міністром юстиції, запевняв, що порушення людських прав нещадно псує репутацію чилійського лідера. І запропонував написати доповідь про демократичні зрушення за умови, якщо звільнять ще кілька десятків політичних в’язнів.
Але не завжди все минало гладко. Роберто Козак поіменно знав людей, врятувати яких не встиг. Часом їх убивали всього за день до того, як дипломат отримував візи. Цей список був найсумнішим.
Масові арешти в Чилі
У 1979 році останні 79 арештантів покинули табори. Загалом через них пройшли 70 тисяч чилійців, 30 тисяч з яких зазнали тортур, 3,5 тисячі були вбиті. За ці ж роки Роберто Козак та інші дипломати звільнили 25 – 35 тисяч політичних в’язнів і вивезли їх за кордон. Попри масштаби цієї гуманітарної місії, про благородну роботу дипломата знали одиниці. Мовчав і сам Козак. Про геройський вчинок не здогадувалися навіть діти – Ніколаі та Наталі. Лише незадовго до смерті у 2015 році на знак вдячності Чилі надала Роберто Козаку громадянство.
Справжнього розголосу історія набула у грудні 2016 року, коли журналісти видання The Guardian Евен Макаскіл та Джонатан Франклін оприлюднили розлогу статтю під заголовком “Латино-американський Шиндлер: забутий герой ХХ століття”.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
