“Я з головою занурився у політику. Це новий челендж у моєму житті”, – Сергій Притула

В українську політику увірвалися два найпопулярніші гумористи й телеведучі цієї країни. Перший став президентом, другий балотується у депутати під 30 номером партії “Голос”.

Ми домовлялися про інтерв’ю із Сергієм Притулою задовго до його заяви про перехід у політику. Він довго відмовлявся і зрештою, якби не похід у політику, цієї розмови могло і не бути, зазначає Українська правда.

Телеведучий запросив “Українську правду” до себе додому. Розмову ми записували у його домашньому кабінеті на другому поверсі красивої київської квартири. На полицях кабінету виставлені різні нагороди й грамоти телеведучого за творчу і волонтерську діяльність.

Поки ми розкладаємо техніку, до нас на милицях приєднується Притула. На ньому клітчаста сорочка, джинси і кросівки.

Наприкінці червня під час святкування свого дня народження шоумен зламав ліву ногу, переніс операцію у Тернопільській обласній лікарні.

Попри це Притула перебуває у хорошому настрої і піджартовує.

Він вмощується у крісло і підтягує до себе стілець, щоб покласти на нього травмовану ногу.

– Хлопці, у мене там кросівок не дуже брудний? На фото буде нормально? – турбується про естетику кандидат у депутати.

Автор цих рядків дуже хотів, щоб інтерв’ю з Притулою було записане на відео, аби аудиторія “Української правди” змогла не лише його прочитати, але й побачити емоції спікера, реакції на незручні запитання, почути його жарти й інтонації.

Але, на жаль, Притула не захотів, щоб ми фільмували цю розмову.

Можливо, саме через це вона вийшла достатньо відвертою.

У майже двогодинному інтерв’ю Сергій Притула розповідає “Українській правді” про свій перехід у політику та партію “Голос”, гостро критикує Анатолія Гриценка та Юлію Тимошенко, згадує, як познайомився із Зеленським та “95 кварталом,” пояснює, чому Вакарчука так багато на ICTV, та відповідає на запитання про свої відносини з Віталієм Хомутинніком.

Вакарчук набрав мене і сказав: “Притомним людям треба триматися разом”

– Сергію ви вже самі жартували, що тільки-но ви зробили пару кроків у політику, відразу зламали ногу. Що з вами сталося?

– Я віджартовуюся тим, що кажу: я завжди дуже погано танцював. Все сталося під час святкування мого дня народження, коли я пішов у танок і не зовсім звернув увагу на те, що перебував на слизькій поверхні коло басейну. Так сталося, що нога пішла трошки під мене, тулуб провернувся, а ніжечка лишилася. (сміється)

Я просто розумію, що після проходження у парламент не зможу найближчі п’ять років дозволити собі святкувати якісь сімейні свята так, як я люблю це робити – гучно, гарно, з піснями, танцями, з якимись подорожами.

Тому що і так особисте життя зараз під прицілом, а тут буде додана ще одна призма. От я так звіз друзів, ми дуже добре посвяткували і я зламав ногу. В принципі, якщо відверто, то не шкодую. Воно було того варте. (сміється)

– Перейдемо до політики. Що Святослав Вакарчук такого сказав, що ви вирішили приєднатися до його партії?

– Це не була якась одна фраза. Моєму фінальному прийняттю рішення передували кілька місяців діалогу. Діалог розпочався ще минулої осені.

Це був жовтень, здається, чи початок листопада, коли він мене набрав. Ця розмова насправді не повинна була віщувати нічого хорошого, тому що я якраз вчергове пройшовся у масмедіа по Святославу Івановичу в сенсі його нерішучості щодо можливого балотування.

Славу це трохи зачепило, він набрав, сказав, що нам треба зустрітися, поспілкуватися. Тому що, каже, “Мені здається, що ми з тобою приблизно десь на одному полі, і притомним людям треба триматися разом”.

– Що було далі?

– Наступна розмова відбулася в грудні. Наше спілкування в основному відбувалося в телефонному режимі. Потім було затишшя і вже після першого туру президентських виборів, коли стало зрозуміло, хто виходить у другий, наші бесіди переросли з віртуальних в реальні.

Ми зустрічалися на неформальні бесіди. Слава приїжджав до мене додому в гості, ми годинами просиджували до ночі, спілкуючись.

– Просто у цьому кабінеті?

– Поверхом нижче (посміхається). Намацували якісь спільні знаменники, дивилися в перспективу і було зрозуміло, що ці дві прямі, які раніше не перетиналися, з паралельних перетворюються на ті, що зійдуться в одній точці.

Зрештою Славко сказав: “Дивись, є такі люди, які вже готові з нами йти. Приєднуєшся?” Я подивився на той список, в ньому зараз в основній масі ті люди, які в перших двох десятках партії. Про декого я вже чув, декого знав особисто, про декого розказав Слава.

Ми переговорили, я висловлював якісь свої моменти і бачення. Я був радий, що Слава прислухався до деяких моїх пропозицій по людях, яких треба було долучати і в список, і в партійну роботу по мажоритарці, і в результаті нашої бесіди так само кілька людей пішли з моєї подачі… От так поступово, поступово відбулося влиття.

– Яких людей ви рекомендували партії “Голос”?

– Насамперед я рекомендував Романа Костенка. Це полковник, бойовий офіцер, ми товаришуємо 3,5 роки.

Рома – це була людина, яку я попросив обов’язково включити в прохідний список. Тому що я розумів, наскільки корисним він буде і своєю присутністю в списку, і своєю присутністю в парламентській фракції, і роботою в комітеті, я думаю, що він піде в оборонку.

– Кого ще?

– Я попросив включити по мажоритарному округу в Тернополі Максима Черкашина. Це дуже системна людина, бюрократ в хорошому розумінні цього слова.

Були деякі люди, яких я не рекомендував брати у список (посміхається). Їхні прізвища я, звичайно, називати не буду. Причому були навіть такі люди, які проходили…

– Проходили по списку?

– Це були люди, які насамперед претендували на підтримку по мажоритарці.

Відверто кажучи, серед претендентів на мажоритарку, порівняно з людьми, які заходили в список, мали можливість проскочити непевні елементи. Тому що неможливо відфільтрувати і проконтролювати таку величезну кількість людей, яка вливається в структуру одночасно.

Багато хто заходив за рекомендаціями. Багато хто заповнював форми на наших офіційних ресурсах. Далі внутрішня служба безпеки і номінаційний комітет оцінювали людину по тих чи інших параметрах відповідності чи невідповідності партійним принципам – чи має право така людина заходити в нашу структуру.

Бувало таке, що людина проходила ідеально по всіх цих параметрах, але, знаючи кілька регіонів і багатьох людей особисто, я казав: “Друзі, ви не розумієте, які підводні камінці є по цьому чи по цьому кандидату. Тому якщо номінаційний комітет ще приймає рекомендації, то я би казав: давайте, можливо, цю людину трошки вбік”.

Потім вони робили ще додаткові перевірки, копали глибше і знаходили ті речі, про які я говорив. Так і виходило.

Все одно деяким людям вдавалося пройти і отримати підтримку “Голосу” і виходити на перегони по мажоритарних округах. Але за останні пару тижнів ми відкликали, здається, троє людей по мажоритарці, тому що місцеві активісти, місцеве громадянське суспільство з нами контактувало.

Тут також є велика проблема – відсіяти реальні претензії від фейків. Дуже часто люди просто намагаються звести певні рахунки. Дуже часто засипають чорним піаром тих чи інших людей. Тому багато часу витрачалося на фільтрацію.

– Ви самі придумали цей тактичний хід, що вас треба поставити на 30-те місце?

– Насправді так я мотивую не лише своїх прихильників, які мають прийти і проголосувати, щоб Притула потрапив у парламент. Це подвійна мотивація, тому що я так само мотивую себе. Я казав Славі, що себе я добре знаю.

Зайшов би я в першу п’ятірку чи в першу десятку – і що? Ну, я би собі сказав: хлопці, ви там працюйте, а я почекаю на мандат (закладає руки за голову).

А так, вибачте, неважливо, на милицях я чи не на милицях, я кожен день просиджую в партійному офісі, записую ролики на підтримку мажоритарників, я на зустрічах з тими чи іншими людьми; мені проводять якісь тренінги, накачують корисною інформацією люди, які в певних сферах петрають більше, ніж я.

Я зараз вибрав п’ять міст, куди я їду з агітаційним туром, неподалік, все-таки нога є трохи на перешкоді, але не настільки, щоб я не з’їздив в Житомир, Вінницю, Переяслав-Хмельницький чи Білу Церкву.

– Тепер поясність одну важливу річ. У вас красива квартира, хороша машина, ви популярні і успішні. Нащо вам та політика здалася?

– Ви тільки що перерахували компліментарний ряд на мою адресу. Там були слова “популярний”, “успішний”, судячи з квартири й машини, мабуть, і не бідний. Це означає, що в мене є певний досвід.

Якщо я буду просто носити його в собі, то для чого це? Просто тішитися, що я такий крутий, стільки всього знаю в тій чи іншій сфері? Ні, я цим ділюся. Це правильно. Є молоді люди, яким 17-20 років, які мене запрошують на лекції в університети, тому що в мені вони бачать людину, яка може їм дати якусь пораду в житті.

Те саме, коли ви запитуєте, на холєру мені при всіх моїх плюсах і благах йти в парламент?

По-перше, завдяки тому, що зараз я почуваю себе достатньо фінансово впевнено, можу гарантувати, що в мене не буде спокуси повестися на якісь гроші за те, що я на кнопку буду тиснути.

Я достатньо багато заробляю і я точно знаю, що частина моїх доходів не зменшиться навіть після того, як я увійду в парламент. Тому що закон про діяльність народного депутата чітко лімітує, чим можна займатися, чим не можна займатися.

Мені ніхто не забороняє у вільний від основної роботи в парламенті час виступити зі своїми “Вар’ятами”. Мені не заборонено провести якусь програму на “Новому каналі”.

А час на це в нас зазвичай влітку, якраз коли в депутатського корпусу відпустка. То я можу спокійно поєднувати щось приємне для душі і для сімейного бюджету.

Тобто я знаю, що я є фінансово незалежний, я є вмотивований для роботи в парламенті тим, що я хочу реальних змін у країні, а не паперових.

Я хочу, щоб ті хороші речі, які були започатковані попередньою владою, не накрилися мідним тазом. Тому що, судячи з рейтингів політсили Петра Олексійовича, вона буде не у виграшному стані в парламенті. Кількісно їх буде мало. По тих хороших починаннях, які вони робили, ми десь готові підставляти плече.

Однозначно, що ми відстоюємо позиції проєвропейського вектору, рух в Євросоюз, рух в НАТО, і ми є та партія, яка точно не дозволить відкочувати назад ті речі, які були зроблені по відношенню до української мови.

Останній мовний закон плюс квоти, які далі будуть мати місце в українських медіа – ми повністю це підтримаємо. Коли ми чуємо заяви інших політиків про те, що, можливо, треба це відкотити назад, ми спробуємо зробити все, щоб це залишилося у них на рівні ідей, а не реалізації.

– До слова про “Європейську солідарність”. Вони ретельно готуються до парламентських виборів і проводять багато фокус-груп. І справді, їхні дослідження показують, що виборці Порошенка хочуть, щоб він допомагав Зеленському.

– Зараз на цій темі багато хто спекулює. Якщо ви подивитеся, у нас є така премія, називається “Телетріумф”. Найвища нагорода телеакадеміків нашої держави (Притула дістає статуетку “Телетріумф” за 2018 рік, яка стояла поруч на полиці, і показує її нам).

Я б цього року “Телетріумф” за найкумедніші ролики парламентської кампанії віддав Анатолію Гриценку.

– Його ролики справді дуже кумедні.

– Це просто… (сміючись, закриває обличчя руками) Людина з рейтингом 2% знімає ролики, як він підходить до шахівниці і юному, незрілому, недосвідченому з 73% підтримкою Зеленському розказує, як грати з Путіним. Я схиляю голову.

Взагалі правильний посил: “Я – досвідчений чувак, я подаю руку, підтримую цього молодого, зеленого пацана”. Але, блін, рєбята, як ви це реалізовуєте! (сміється)

“Якби мене так само, як Вакарчука, запитали, скільки коштує тисяча кубів газу, я подзвонив би мамі”

– До речі, яке ваше ставлення до Гриценка?

– Гриценко дуже сильно розчарував мене…

– На президентських?

– Та на президентських я якось, відверто, не дуже увагу звертав. Я просто зараз дивлюся, що Анатолій Степанович слухає своїх політтехнологів і забуває про те, що існує якась етика.

Коли я дивився ефір, де він, надувши так серйозно щічки, йому ще тільки не вистачало так брови скудлати (смішно крутить свої брови), “щоб усі боялися, щоб не насміхалися”, і казав до Вакарчука: “Якщо ви там щось не тямите, то нє хрєн вам робити в парламенті”, бо йому сказали “Ви – полковник, ви маєте бути жорсткий, ану покажіть”. Той зібрався з духом і сказав слово “хрєн” в ефірі.

А я сиджу, угораю і думаю, а де ж ти такий крутий був у 2014 році, коли пацани десятками тисяч добровольцями записувалися?! Де ж ти був зі своїми медалями? Ти ж полковник! Де ти був, чувак? Отам треба було показати, який ти крутий, гримати кулаком по столі!

А не зараз, коли все втихомирилося, і він перший раз у 2018 році десь поїхав в зону АТО пофоткатися перед виборами. Ну, блін! Хамити Вакарчуку може кожен. Слава занадто інтелігентний і вихований чоловік для того, щоб відповідати людям такою ж копійкою.

Я дуже шкодую, що я поламався, тому що, якби мені Гриценко таке заявив в ефірі, я б на відміну від Слави політкоректність свою, напевно, в кишеньку запхав і відповідав би людині по всій строгості закону. Тому що так не можна робити і висловлюватися. Має бути все одно якась межа хамства. Я розумію, що у нього, як у досвідченого політика, межі немає.

– Якщо ми говоримо про політиків, які дискутували з Вакарчуком, то Юлія Тимошенко дуже інтелігентно завела його у глухий кут запитаннями про ціну на газ.

– І тут починається найцікавіше. Тому що я переглянув той фрагмент. Я теж криво посміхнувся в момент, коли Славко намагався згадати, скільки коштує тисяча кубів газу.

– Це був реальний фейл з боку Вакарчука.

– Якби мене в той момент так само запитали, скільки коштує тисяча кубів газу, я би подзвонив мамі. Тому що в міру своєї зайнятості, своєї роботи і взагалі всього, що в мене висить на голові, я поняття зеленого не мав, доки не почав рухатися в бік парламенту, скільки може коштувати тисяча кубів газу.

Я знаю, скільки він коштує, коли приїжджаю до мами і мама мені каже, скільки треба заплатити за витрати на газ. Я знаю, скільки коштує електроенергія, коли дружина сидить біля мене і заповнює ті платіжки, квитанції, тому що вона веде нашу сімейну бухгалтерію. У мене на голові стільки, що, якби я ще й тим переймався, у мене б та голова тріснула.

Але всі люди дуже засмакували, як Юлія Володимирівна така з позиції вчительки, класної керівнички пояснила Славкові, скільки коштує газ.

Юлія Володимирівна як ніхто інший знає, скільки коштує газ. Тому що її газові угоди ми відхаркували ще донедавна. Юлія Володимирівна – депутат Верховної Ради, починаючи з 1997 року. 22 роки тому вона вперше зайшла в парламент.

Дві прем’єрські каденції. Звичайно, що вона дуже добре знає, скільки коштує газ. Могла б вона ще так само пояснити, що саме їй не вистачило за 22 роки і прем’єрські строки, щоб не довести країну і народ до зубожіння, про яке вона так любить говорити, а зробити так, щоб люди не мігрували масово з країни?

Вона ж сама в ролику розказує: “За ці секунди ще дві людини покинули країну” (пародіює голос Тимошенко). Їтіть твою мать, а ти, перепрошую, що робила 22 роки? Не ти була при владі? Не ти була прем’єром? Яку ще повноту влади тобі треба було дати? Президентом?

“21 числа у нас вибори. 22 зранку я вже в павільйоні зніматиму “Вар’яти-шоу”

– Можете пояснити як людина з величезним досвідом роботи на телебаченні – зараз видно, що холдинг Віктора Пінчука “топить” за партію “Голос”. Який інтерес у Пінчука так вас піарити?

– Давайте почнемо з самого початку. В Україні є певна кількість каналів, куди політик може прийти для того, щоб заявити про себе і про свої наміри.

Давайте спробуємо зараз разом з вами рахувати ці канали. ICTV (загинає палець на руці), СТБ? СТБ – ні. “Новий”? “Новий” – ні.

– На “Новому” немає новин.

– Так, це розважальний канал. Тобто ICTV, “1+1”, “Інтер”, ЗІК, 112, “Наш”, “NewsOne”, “Прямий”, ТРК “Україна”, 5 канал. Може, ще якісь нішеві канали є. Тобто відсікаємо зразу “Наш”, 112, ЗІК, NewsOne”, “Інтер” туди ж. На ці канали ми не ходимо, тому що є певна партійна гігієна.

Залишається ТРК “Україна”, ICTV, “Прямий”, 5 канал і “1+1”. “Прямий” і 5 канал нас не кличуть. Петро Олексійович же не самогубець – давати ефірний час людям, які з ним на одному електоральному полі.

Залишається ТРК “Україна”, ICTV і “1+1”. Значить, ходимо туди, туди і туди. Питання, а може, просто у вас таке враження складається, бо, бляха, нам більше ходити немає куди?

Слава на ICTV не частіше, ніж в “Право на владу”. Тобто кожен тиждень він в “Право на владу”, кожен тиждень він на ICTV. Рідше на ТРК “Україна”.

– То хіба ICTV не “топить” за Вакарчука?

– Ніхто не “топить” за Вакарчука. Хоча ми розуміємо, що якби Пінчук чи хтось, хто відповідає за те, чи кликати людей на ефір чи не кликати, сказав зарубати “Голос” на рівні холдингу, то ми би обмежилися тільки “плюсами” і ТРК “Україна”.

Я так само дивлюся на випуски “Свободи слова” на ICTV, так само дивлюся новини. Холдинг Пінчука – не тому, що я там працюю, а тому що я це спостерігаю останні років 10 – зі всіх медійних холдингів України намагається витримувати баланс.

На ICTV немає перегибу в бік однієї чи іншої партії. Там є доступ усіх можливих і бажаючих.

– Давайте поговоримо детальніше про ваші домовленості з холдингом. Ви йдете у політику, але з холдингом не прощаєтеся. Як ви взагалі будете далі співпрацювати з “Новим”?

– Наприкінці квітня, коли я вже визначився, що буду долучений до парламентської гонки, я мав зустріч…

– Ви вже в квітні знали, що йдете у політику?

– Так, в кінці квітня рішення вже практично було прийнято.

– От ви партизан!

– Ні, не партизан, просто потрібно було правильно вибудувати робочі перспективи, перш ніж лізти з головою в парламентську історію.

Тому що в мене на голові дуже багато всього різного – і тєлік, і “Вар’яти”, і інші проекти.

Я мав зустріч з СЕО, паном Царьовим. Ми з ним мали бесіду по моїй роботі як телеведучого, по моїх ідеях, які можна реалізовувати у вигляді телепроектів. Тобто це була абсолютно робоча зустріч, але на ній я попередив головну особу в холдингу, що в мене є політичні амбіції і не виключено, що я буду мати в цьому сенсі перспективу – “просто, щоб ви були готові”.

Коли вже була зроблена заява, що я йду в парламент, я мав розмову з Олександром Богуцьким, з яким ми, слава Богу, дуже давно знайомі і з яким ми змогли порозумітися і вибудувати перспективу, як може виглядати співпраця, навіть якщо я зайду в парламент.

Однозначно, що я не зможу працювати так багато в холдингу, як працював, приміром, минулого року, коли за рік закрив сім програм на трьох каналах.

Тобто я кажу: “Друже, мабуть, мене буде не так багато, але якщо ми правильно вибудуємо цю співпрацю, і канал буде готовий підлаштуватися під мої графіки, то однозначно, що такі проекти, як “Хто зверху”, я нікому віддавати не хочу”.

– Це ваш проект?

– Це куплений у голландців формат, але вісім-дев’ять років тому, коли “Новий канал” його купив, мені його віддали на адаптацію під українського глядача. Я його переробив десь відсотків на 70-80.

Тобто він геть не схожий на той оригінал, який ми купили. Я дійсно вважаю його своїм дітищем і не готовий його віддавати комусь іншому. Сезон з 18 програм знімається за 9 знімальних днів. Тобто під час літньої відпустки тривалістю в місяць я цілком спокійно можу виділити ці дев’ять днів для запису цього шоу.

Ще дев’ять днів займають зйомки шоу “Вар’яти”. Я би так само не хотів їх полишати.

По-перше, це приносить мені велике задоволення, це моя розрада. По-друге, вище названі проекти – це все-таки заробіток і можливість, будучи депутатом парламенту з невеликою зарплатою, залишатися фінансово незалежним. Це дуже важливо.

Якщо мені скажуть, що “Ні, ніфіга, ти, Сергій, тепер не можеш працювати на “Новому”, тому що ти – політично заангажований ведучий”, ну, що… Тоді звільниться дуже багато часу, я нарешті зможу написати ті дві книжки, які я вже давно хочу написати у вільний від парламентської роботи час.

– Про що книжки?

– Одна автобіографічна, друга… Коротше, не буду розказувати, бо зараз хтось візьме і стирить ідею. Вона просто на поверхні лежить.

– Ви продовжуєте працювати на “Новому”?

– Поки що продовжую.

– А якщо оберетеся, то що?

– 21 числа у нас вибори. 22 зранку я вже в павільйоні. Поки ЦВК пару днів буде підбивати результати голосування, я у цей час буду знімати “Вар’яти-шоу”.

– Тобто конкретних домовленостей з каналом поки немає?

– З розмови з Богуцьким я почув про те, що канал і далі буде на мене розраховувати.

З мого боку є велике бажання продовжувати співпрацю. Єдине, що нам доведеться зрозуміти, якими з тих проектів, які я веду зараз, доведеться пожертвувати.

– Ви незабаром будете подавати електронну декларацію, якщо оберетеся в парламент. Скільки ви заробляєте на “Новому каналі”?

– (У цей момент у Притули дзвонить мобільний). Бачите, як мене виручає дзвінок? (сміється – після короткої розмови по телефону береться відповідати на запитання – УП). Якщо я не помиляюся, то це цифра десь в районі 300 тисяч гривень на місяць.

– Ви у своєму житті провели сотні, якщо не тисячі, корпоративів. Ви виступали, перед політиками, депутатами, міністрами. Але чи ви вели заходи, де були присутні президенти?

– Працював на деяких заходах, де був присутній Віктор Андрійович Ющенко, працював одного разу на заході, де був присутній Петро Олексійович. А ще одного разу в кінці нульових працював на одному заході, там було дуже темно в залі, але все ж таки я розгледів…

Я стою, читаю монолог на сцені (жестикулює), думаю, що мене так трошки подразнює в залі, потім приглядаюся, а це Леонід Данилович. Чомусь в тій пітьмі більше я нікого не вирахував.

– Як вони реагували на вас?

– По Кучмі пригадую дуже кумедний випадок. Це були часи “Comedy club Україна”, Кучма тоді вже не був президентом, країною керував Віктор Ющенко.

Коли ми з хлопцями з “Comedy” виступили, стояли за лаштунками і дуже жваво обговорювали: “Бачили, там Кучма в залі?”. Для нас це була якась подія.

І тоді за лаштунки вийшов Леонід Данилович, обняв Сашу Педана за плечі і каже: “Хлопчику, як тебе звуть?”. А в Саші Педана отак життя перед очима просто вагонами. (жетикулює і сміється) Він каже: “Сашко”. Кучма каже: “А мене Льончик”. Потер Саші голову й каже: “Скажи хлопцям, щоб ще виступали” (сміється). Отака була ситуація.

Насправді і Кучма, і Ющенко, і Петро Олексійович – це були радше винятки з правил, аніж якась тенденція. Не так часто я працював на таких заходах, де були такого калібру можновладці. Тут, звичайно, у Володимира Олександровича Зеленського набагато більше “досягнень” (посміхається).

Пам’ятаю Віктор Андрійович реагував дуже приязно. Це були ті часи, коли я читав свої знамениті монологи про козаків, про відпочинок українця в Туреччині, про якісь прикмети. Йому дуже подобалося, він казав, що “це дуже автентично” (сміється).

Петро Олексійович на одному святі, взявши до рук мікрофона, сказав: “У нас сьогодні прекрасне свято не в останню чергу тому, що прекрасні ведучі” (Притула озвучує Порошенка награно офіційним тоном). Я зробив вигляд, ніби мені це говорять кожен день, а от Тіна Кароль дуже зашарілася – не звикла, мабуть, до таких компліментів.

“У своїх фантазіях я уявляв себе батьком нації”

– В інтерв’ю СТБ у вас проскочила приблизно така фраза, цитуємо не дослівно: “Якби Вакарчук або я пішли в президенти, то могло би статися так, що Бойко опинився би в другому турі”. Сергію, ви уявляли себе президентом?

– Так, неодноразово. Я не знаю, хто в цій країні не уявляв себе людиною, яка може розрулити все у країні так просто за одним клацанням пальців. Були і неодноразово в мене такі думки, але я себе сам лякав у цих думках.

– Яким президентом міг бути Притула – це господарник, диктатор, ліберал?

– У своїх фантазіях я уявляв себе батьком нації, який контролює ситуацію в Україні, спираючись на багнети військових (посміхається).

– Навіть так?

– Тобто в якийсь чудовий момент мене так задовбала російська пропаганда, яка розказувала, що в Україні при владі “хунта”, що я вирішив, що має нарешті бути “хунта”.

Але смішки смішками, потрібно реально зважати на стан справ і розуміти, наскільки це серйозний процес і відповідальність.

Тому попри те, що минулого року тільки лінивий мені не казав: “Ти маєш йти в президенти”, я переконаний, що дуже добре, що я цього не зробив. Це був би, мабуть, великий епік-фейл, фальстарт і вже після цього можна було б на будь-якій кар’єрі, крім політичної, ставити хрест.

– Володимир Зеленський був вашим колегою по цеху. Але він пішов в президенти і виграв вибори. Ви його давно знаєте?

– З 2001 року.

– Який Зеленський у житті, якщо закрити очі на медійний образ?

– Я не готовий розказувати, який Зеленський як людина, тому що ми перетиналися в 90% випадків по робочих питаннях. На початку нульових я активно займався організацією концертів у Тернополі і частково по Західній Україні.

Я був тією людиною, яка робила перші концерти “95 кварталу” у Тернополі, потім допомагав їм з туром по Західній Україні.

Я дуже люблю Вадима Переверзєва, який не стоїть на сцені, але є дуже толковим автором і взагалі інтелектуальною глибою. Лєна Кравець – це людина, яка входить в квартет моїх улюблених жінок на українському телебаченні, паралельно з Єфросиніною, Осадчею і Леською Нікітюк. Для мене це такий пантеон жінок-зірок українського телебачення.

Із Зеленським ми спілкувалися вряди-годи в ті часи, коли він був артистом, який розганяв цей “95 квартал”, виводив на вищі щаблі популярності.

– Яке враження на вас справляв саме Зеленський?

– Він пахав, як кінь. Російською “на износ”. Він робив все можливе для того, щоб його колектив опинився в топі українського шоу-бізнесу і не тільки українського.

Як лідер колективу він відверто викликав у мене велике захоплення і таке ж саме викликав як бізнесмен. Тому що Зеленський створив найуспішніший гумористичний продакшн Центрально-Східної Європи. Це очевидно. Я не беру до уваги Comedy club production в Москві, тому що не зовсім вважаю Росію Європою.

Ні в Польщі, ні в Чехії, ні в Словаччині – ніде немає такого потужного продакшна в гуморі, який би одразу закривав кілька напрямків. Зйомки повнометражних фільмів, сіткомів, мультики, пачка топових телевізійних проектів, формати яких продають в десятки країн.

Тобто це дійсно величезна машина, за якою стоїть наполегливість Зеленського.

Наскільки ця наполегливість Зеленського буде знаходити відображення в його роботі як політичного діяча, як гаранта Конституції – про це міркувати не беруся, тому що якогось суспільного діяча і політика Зеленського я не знав так само, як і 100% населення цієї країни.

Зеленський як політик з’явився у нас, грубо кажучи, після Нового року. Хоча підготовка до зустрічі Зеленського-політика велася останні кілька років. Це очевидно.

– Ви із Зеленським конкурували?

– Це зовсім не те слово, яке можна вживати по відношенню до наших стосунків.

– Намагалися його наздогнати?

– Ні. Якщо говорити про “Вар’яти-шоу” і “Квартал 95”, ми структури, які лежать геть зовсім в інших площинах цільової аудиторії.

По-перше, глядач “Кварталу 95” є старшим за середньостатистичного глядача “Вар’яти-шоу” років на 10-15. Наш кістяк – це люди 25-40. У них десь 40+.

По-друге, наш глядач все-таки любить нас не в останню чергу завдяки тому, що ми – єдиний україномовний гумористичний проект в цій країні. Ми цього року відсвяткували 9 років своєї діяльності і, на жаль, поки що в цій царині якоїсь конкуренції ми досі не спостерігаємо.

Плюс ми ніколи не топталися на темі політичного гумору, на якій, власне, і зробив кар’єру Зеленський і “Квартал 95”. Запитай у пересічного громадянина: “Чим вам відомий “Квартал 95″?” – вони вам завжди наведуть якісь смішні мініатюри з Тимошенко, Порошенком, Кличком, Черновецьким, Януковичем, Азаровим тощо.

Ми, коли починали свою діяльність, прийняли рішення, що на ту територію ми не заходимо, тому що від неї вже верне. Суспільство і так заполітизоване, тому ми цуралися цього всього.

Щоправда, в останніх своїх виступах на сцені “Вар’яти-шоу”, ще перед тим, як оголосити про похід до парламенту, я кілька разів непогано постібав Володимира Олександровича. Я це буду зараз робити у новому циклі зйомок “Вар’яти-шоу”.

Це фактично перший раз, мабуть, коли ми відійшли від своєї аполітичності. І викликано це тільки одною простою справою – якщо людина 20 років будувала свою кар’єру на тому, що стібала весь український політикум, а потім сама стала політиком, то невже він думав, що йому це попустять?

Принаймні ми собі дозволили пожартувати.

– Зараз “95 квартал” підтримує Зеленського. Наприклад, Кошовий записав відеоролик на підтримку “Слуги народу”, Валерій Жидков запустив програму “Демократія”, де жорстко жартує над конкурентами Зеленського. Чи будуть “Вар’яти” за вас агітувати, коли ви станете політиком?

– Я ніколи в житті не дозволю собі робити якийсь примус до своїх підлеглих з “Вар’яти-шоу” і казати їм: “Так, пацани, всі швиденько виставили пости в себе на Facebook і в Instagram, що голосуйте за Притулу, бо інакше армагеддон”.

Ні! Це неправильно! Я чітко розділяю наші стосунки як людей, які працюють в одній структурі, і свої політичні амбіції, на які у когось з хлопців можуть бути інші погляди. Може, хтось і не радий від того, що я йду, тому що вони переживають, що це може відбитися на кількості концертів і т.д.

Наприклад, у Владзьо, який у нас читає монологи. Він мені напряму казав: “Я буду за Зеленського голосувати, тому що мені не треба, щоб ти пішов у Верховну Раду. Я що, без роботи залишуся?” (сміється).

У нас в принципі колектив такий, в якому панує демократія, про яку я іноді навіть шкодую. Тому що наші стосунки вже давно переросли в кумівство, але це не те кумівство, яке ми бачили в українській політиці, а це абсолютно щире кумівство.

Я хрестив дітей своїх хлопців-акторів, ми стали кумами, ми прекрасно проводимо час поза сценою, ми любимо, поважаємо один одного. Ще й з огляду на це я ніколи собі не дозволю своїх друзів, кумів, підлеглих акторів, учасників “Вар’яти-шоу” силувати до якихось речей, які не будуть на добровільних засадах.

“Думаю, що було б логічніше і, можливо, краще для українського парламенту, якби Хомутиннік зосередився на бізнесі, а не на політиці”

– Готуючись до цієї розмови, я наштовхнувся на інтерв’ю депутата Віталія Хомутинніка Катерині Осадчій, де вона запитує про вас. Так я дізнався, що ваша дружина є рідною сестрою його дружини. Які у вас відносини з Хомутинніком?

– Відносини як такі відсутні, якщо глобально говорити. З Віталієм Хомутинніком ми бачимося кілька разів на рік за спільним столом під час святкування дня народження тестя, тещі і його дружини, яка є сестрою моєї дружини.

– У вас з ним політичних дискусій чи конфліктів не виникає?

– Один раз була спроба подискутувати. Ми зрозуміли, що на дуже багато речей у нас полярні погляди, і для того, щоб не засмучувати своїх дружин і свою тещу, ми не практикуємо бесід про політику за одним столом.

Тому що це все-таки якісь родинні свята, і ми зі своїми кардинально протилежними поглядами, наприклад, на історію, на мову не повинні псувати комусь настрій. Це можна робити поза родинним колом, але поза родинним колом ми з ним не бачимося. Тому ось так уже N років ми якось співіснуємо, ніби на різних орбітах, але іноді вони перетинаються в одній площині.

– Партія “Голос” декларує, що старі політики мають піти у минуле. Віталій Хомутиннік як політик теж має піти у минуле?

– Хіба він балотується у наступний парламент?

– По списку “Опозиційного блоку”.

– (Робить паузу) Я думаю, що було б логічніше і, можливо, краще для українського парламенту, якби Віталій Юрійович зосередився на бізнесі, а не на політиці.

Як мінімум, я можу аргументувати це тим, що прізвище Віталія Юрійовича є в списку тих людей, які голосували за диктаторські закони 16 січня 2014 року. Це, як на мене, дуже велика репутаційна пляма.

Але в той один вечір, коли ми намагалися вести конструктивну дискусію, Віталій Юрійович наводив певні аргументи, які зводилися до того, що якщо підняти трошки архіви, то можна подивитися, хто розвалив фракцію Партії регіонів в українському парламенті.

Прізвище цієї людини – Хомутиннік, який вивів десятки людей з фракції в одну мить, і вона перестала існувати.

Тобто де-юре і де-факто цей чоловік, як наслідив, так і потім трошки прибрав за собою. Ну, мені зараз, відверто, трошки некоректно говорити про старшого зятя своєї тещі, тому що в нього є своє політичне життя, я намагаюся зараз будувати своє політичне життя.

Але факт великого бажання оновити склад Верховної Ради не тільки в моїй голові і в бажаннях партії “Голос”, він насамперед відповідає очікуванням людей в Україні. Тобто запит цей є величезний. Далі все за виборцем.

– Партія “Голос” зараз має близько 7%, але, щоб ви пройшли у Раду, вам треба десь 10-11%. Чи ви залишитеся в політиці, якщо не пройдете в парламент?

– Звичайно. Я тут не тимчасовий проект. Мені це цікаво. Я занурився зараз з головою в ці процеси. Це новий челендж у моєму житті. Я завжди цікавився політикою, я завжди ходив дотично до неї.

Я ніколи ні за кого не агітував, але зараз я маю дуже великий інтерес і натхнення в тому. Я страшенно хочу допомогти з розбудовою партійної структури. Я спілкуюся з людьми з регіонів, ми балакаємо з координаторами по областях, спілкуємося з мажоритарниками.

Навіть якщо якісь люди по мажоритарці не пройдуть у парламент, вони стануть для нас опорою, навколо якої ми будемо формувати місцеві партійні осередки і проводити своїх людей в органи місцевої влади, в селищні, міські ради. Це такий непочатий край роботи, і я дивлюся на перспективу.

– В інтерв’ю Яніні Соколовій на питання, від чого ви залежні, ви сказали: “Від любові”. Ви розумієте, що якщо ви підете в парламент, любові від людей у ваш бік суттєво поменшає? Вам аплодували, а почнуть казати: “Фу, той Притула”.

– Послухайте, хейтери були, є і будуть. Немає жодної людини, особливо політика, який буде подобатися 100% людей.

Я розумію, що я не всім подобаюся. Я розумію, що частина прихильників моєї творчості зараз трішки інакше будуть на мене дивитися, тому що я не відповідаю їхнім очікуванням. Одні хотіли, щоб я йшов з “Європейською солідарністю”, інші хотіли, щоб я йшов зі “Слугою народу”. А я хотів би, щоб люди розуміли, що український політичний світ не біполярний.

Просто за 38 років свого життя я переконався в одній простій істині. Нехай вона звучить пафосно, але вона відповідає дійсності: без любові нічого хорошого не вдається.

Тобто все хороше, що було в моєму житті – і в телевізійній кар’єрі, і мої діти – це все народжувалося в любові. Всі проекти, які є найуспішнішими в мене в житті – “Вар’яти-шоу”, “Хто зверху”, “Підйом”, – робилися людьми, які любили один одного і дивилися в одному напрямку, і тому все вдавалося.

Я, як зайчик-пострибайчик, на тих милицях приїжджаю в партійний офіс “Голосу” і відчуваю там дуже здорову, класну атмосферу. Це мені нагадує якийсь пластовий табір чи що. Там всі – однодумці, всі підтримують один одного. Наш чат постійно розривається від ідей, від взаємопідтримки. “Я їду з агітацією туди. Хто зі мною?” – “Я, я, я”. Всі зібралися, поїхали. Немає якогось перетягування ковдри один на одного.

У мене насправді дуже велика проблема – переналаштувати себе з індивідуальної роботи на командну. На телебаченні я звик нести індивідуальну відповідальність, я завжди намагаюся очолювати процеси. Я очільник у “Вар’ятах”, моє слово завжди останнє.

Тут твоя думка цінується, але вона не є істиною в останній інстанції. Тут мені доводиться не так багато говорити, як слухати.

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини