На майбутніх виборах чинний президент цілком може програти людині, що грає президента в кіно.
За останні п’ять років Україна за президентства Петра Порошенка змінилася в кращу сторону набагато більше, ніж за попередню чверть століття. Було б логічно припустити, що він повинен впевнено перемогти на майбутніх президентських виборах, які відбудуться 31 березня. Натомість близько половини українців відчувають до нього стійку відразу. А чверть готова обрати на пост голови держави недосвідченого комедійного актора.
Якщо Порошенко пройде до другого туру голосування, призначене на 21 квітня, йому, швидше за все, буде протистояти комік Володимир Зеленський, в якого досвід державного керівництва зводиться лише до того, що він грав в телесеріалі вигаданого президента-реформатора. Але для українців це буде найважливіший вибір, який може вплинути на виживання країни. У 1999 році на виборах ледь не переміг комуніст. У 2004-му міг перемогти, сфальсифікувавши результати виборів, проросійський корупціонер Віктор Янукович, якби його не зупинила Помаранчева революція. У 2010-му Янукович все-таки переміг, причому чесно і справедливо, але в 2013 році він спровокував революцію Євромайдан.
Як завжди, вибір для українців буде зрозумілий. Це або продовження нинішньої політики при діючому і ненависному президенті Порошенка, або різка відмова від такої політики, і можливий розпад держави при Зеленському. З одного боку, історія виборів на Україні свідчить про те, що українці повинні одуматися і проголосувати за людину, здатну забезпечити стабільність, безпеку і реформи. А з іншого – українці схильні до таких же дивних змін настрою, які впливають на політику в Європі і США.
Більшість жителів України, включаючи багатьох журналістів і коментаторів (що викликає тривогу), наполягають на тому, що після революції Євромайдану в 2013 році нічого не змінилося. Деякі, в тому числі, кандидат в президенти Анатолій Гриценко, навіть заявляють, що Порошенко гірше скинутого диктатора Януковича.
Насправді, Україна стала набагато краще, ніж була в 2013 році відразу після революції Євромайдану. У той час проросійські сепаратисти погрожували захопленням південно-східних областей. Росія окупувала Крим. Російська армія була готова почати повномасштабне вторгнення на територію України. Український ВВП увійшов у штопор і за два роки скоротився на чверть. Система державного управління була розірвана на шматки, в армію і таємну поліцію проникали російські агенти, а глибоко укорінена корупційна система Януковича завдала колосального збитку економіці і суспільству. Незважаючи на оптимізм, що з’явився після демократичної революції, Україна була на межі краху.
Зараз все інакше. Крим як і раніше окупований, але адміністрація Порошенка створила армію і зупинила російських і їх ставлеників в східній частині Донбасу. Вона реформувала поліцію і оптимізувала спецслужби. Вона створила великі політичні, дипломатичні, культурні та економічні зв’язки із Заходом. Вона навела порядок в банківському секторі, стабілізувала валюту і встановила раціональні ціни на енергоресурси. Все це вона робила у відповідності до вимог Міжнародного валютного фонду. Адміністрація провела реформи в сфері освіти і охорони здоров’я, і почала просування української культури. Вона виділила мільйони доларів на ремонт застарілої української інфраструктури і на забезпечення енергетичної незалежності країни. Вона провела децентралізацію влади, наділивши місцеві адміністрації додатковими повноваженнями і ресурсами. Щоб побачити позитивні зміни, досить прогулятися будь-якою українською вулицею.
Не менш важливо і те, що здійснюючи ці грандіозні зміни, Україна не відступилася від демократії і прав людини. За будь-якими мірками сьогодні це стабільна і працездатна демократія, де існує свобода слова і зібрань, де дуже низький рівень екстремізму і нетерпимості (за даними благодійного фонду Ukrainian Jewish Encounter, рівень антисемітизму там один з найнижчих у Східній Європі). Крім того, в Україні створена добре функціонуюча ринкова економіка. Звичайно, країна далека від досконалості, а її політика і економіка як і раніше прихильні до багатих олігархів. Але при цьому на тлі вельми тривожних антидемократичних, антиринкових і популістських тенденцій в Європі Україна виглядає цілком здоровою і більш «європейської» країною.
Таким чином, в цілому показники роботи у Порошенка досить непогані. Він врятував країну від Росії, заслуживши при цьому незламну ненависть російського президента Володимира Путіна. І він твердо поставив Україну на шлях прозахідної інтеграції і реформ.
Порошенка правильно критикують за те, що він не закликав колишню і нинішню еліту країни до відповіді за її злочинні діяння і зловживання. Але хоча злодії залишаються на свободі, Порошенко доклав зусиль для викорінення джерел корупції у владі. Київський Інститут економічних досліджень та політичних консультацій провів авторитетне дослідження і прийшов до висновку, що «сукупний економічний ефект від антикорупційних заходів становить майже шість відсотків ВВП», тобто, близько шести мільярдів доларів. Не дивно, що Україна поліпшила своє становище в рейтингу Світового банку за простотою ведення бізнесу, що ростуть прямі іноземні інвестиції, і що процвітає галузь інформаційних технологій.
Можливо, Порошенко спеціально вирішив боротися з корупцією, не борючись при цьому з корупціонерами. Це досить логічно. Схоже, він зрозумів, що єдиний спосіб перетворити українську економіку і позбавити її від прокляття корупції полягає в тому, щоб усунути інституційні та структурні стимули, які породжують корупційні дії. А ще він міг зробити висновок, що йому потрібна негласна підтримка колишньої і нинішньої еліти, щоб здійснювати свої реформи.
Порошенко правий, зважаючина те, що зміни в інститутах влади набагато ефективніше викорінять корупцію, ніж винесення вироків купці злочинців. При цьому він явно прорахувався, думаючи, що післяреволюційна Україна буде і далі миритися з безкарністю продажної еліти. Зрештою, саме корупція Януковича стала однією з головних рушійних сил революції 2013 року. У цьому сенсі стратегію Порошенка можна назвати відмінним засобом для здійснення реформ, але жахливим засобом для переобрання на другий термін.
Але критики помиляються, думаючи про те, що корупція створює більш значну загрозу існуванню України, ніж Росія. Путінські ракети можуть спопелити Україну в лічені секунди. Його армії можуть окупувати країну в лічені тижні, знищивши в ході бойових дій сотні тисяч людей. Крім того, одержимість Росії переозброєнням і ядерною війною, блокаду українських портів на Азовському морі, її присутність в окупованому Донбасі, а також розміщення тисяч російських військовослужбовців і танків на кордоні з Україною ні в якому разі не можна витлумачити як знак добрих намірів.
Так чому ж багато українців впевнені, що нічого не змінилося, і що треба вибирати Зеленського? Відповідь полягає в тому, що революція Євромайдану породила нереальні очікування і надії на те, що Україна за пару днів зробить стрибок в Євросоюз. Насправді, хоча країна наполегливо рухається до інтеграції з європейськими інститутами, їй належить ще дуже багато зробити, перш ніж вона стане східноєвропейської Швейцарією.
Галасливі, безмежно вільні і часто безвідповідальні українські ЗМІ теж несуть свою частку відповідальності. Газети, радіо і телебачення намагаються залучити читачів, слухачів і глядачів тим, що користується найбільшою популярністю: скандальними розповідями про корупцію. Однаково гучне, вільне і безвідповідальне громадянське суспільство України і його громадські організації теж не без гріха. Вони незмінно стежать за зловживаннями в керівництві державного сектора, але при цьому оцінюють те, що відбувається поза контекстом, що не повідомляючи про те, що там робиться правильно. Російські тролі і засоби масової інформації, від яких не захищені багато українців, теж вносять свою лепту, малюючи картину загального мороку і приреченості.
І нарешті, нікуди не дітися від того, що основна база підтримки Зеленського це молодь. Природно, вона з недовірою ставиться до істеблішменту – так само, як будь-яка молодь в демократичних країнах ЄС та Північної Америки. Але вона, як видно, не бачить різниці між реальними досягненнями Зеленського і його телевізійним іміджем. А це свідчить про те, що образи, символи та подання для української молоді стали важливіше реального змісту і суті. В цьому плані молоді українці дуже схожі на своїх західних однолітків. Але та легкість, з якою вони відмовляються від реальності, послаблює надію на те, що молодь, яка виросла, вихована і здобула освіту в пострадянських обставинах, стане більш грамотним політичним споживачем.
Якщо українці не оцінять належним чином парадокс Порошенка і оберуть президентом Зеленського, вони можуть отримати п’ять років неефективного державного управління та хаосу, перш ніж у них з’явиться ще один шанс радикально змінити курс своєї країни. Але якщо українці хочуть, щоб їх країна стала стабільною ринковою демократією, їм слід задати собі питання, якого кандидата Путін ненавидить найбільше. Саме ця людина повинна стати президентом.
Автор — Олександр Мотиль Повний професор політології в Університеті Рутгерса – Ньюарк
За матеріалами Foreignpolicy
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
