Щороку волонтери з усього світу з’їжджаються в Україну, щоб у шкільних таборах GoCamp навчати дітей англійській, німецькій і французьким мовам та ділитися своєю культурою. А вже за кілька тижнів вони везуть додому власні враження. Разом з ініціативою GoGlobal ми вирішили дослідити, що іноземцям подобається в Україні й від чого вони не в захваті, а також які з їхніх очікувань не справдилися і чому.
Фото: www.facebook.com/laurens.soenen
Лоуренс Сунен, Бельгія
24 роки
До того як взяти участь у GoCamp, я вивчав політику та історію України, але не мав жодного уявлення про те, якою буде реальність. Коли я їхав в Україну минулого літа, у мене було кілька найпоширеніших негативних стереотипів. Всі вони виявилися помилковими. Замість сірої, старомодної та нудної країни я побачив яскраву, сучасну і яскраву Україну з величезним потенціалом. Більш того, я був вражений гостинністю, незважаючи на стереотип про українців як досить відчужених людей.
Я завжди буду пам’ятати, як усі, кого я зустрів, зробили все можливе, щоб дати мені лише найкраще. Україна займає особливе місце в моєму серці завдяки надзвичайним людям, які завжди прийдуть на допомогу. Через це Україна стала моїм другим домом. Я не побачив тут чогось особливо негативного, але мушу визнати, що мої подорожі тривали не дуже довго. Я не надто переживав через погану інфраструктуру або прояви корупції, але можу уявити, наскільки це розчаровує, якщо жити в таких умовах тривалий час.
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Україна дала мені шанс відкрити нову культуру та, перш за все, новий погляд на життя. Я помітив, що мені дуже цікаво говорити з багатьма молодими українцями про те, як вони сприймають життя, і про що мріють. В Україні я знайшов справжню цінність життя й турботу про інших, про що ми, можливо, трохи забули в індивідуалістичній Бельгії.
В Україні я не сумував ні за чим, а коли повернувся в Бельгію, мені не вистачало України. Перш за все людей, а також смачної їжі, дикої природи та архітектури великих міст.
Фото: www.facebook.com/raevene.morillo
Ревен Морілло, Філіппіни
25 років
Я очікувала певної жорсткості та негативу через події на сході України, але я помилялась. Хоча мені багато хто говорив, що українська освіта має ще стару радянську структуру, педагоги є дуже відкритими та зацікавленими у змінах. Тому я зробила для себе висновок, що люди, які змінюють «жорстку» систему, самі такими не є.
Мені найбільше подобаються люди. Ті, кого я зустрічала протягом своєї не дуже довгої подорожі, були чудовими. Вони щирі, гостинні та готові допомогти. Окрім того, українці цінують свою культуру та ідентичність. Це дуже важливо і це надихає. Але розчаровує нерівність. Простий приклад – елітний тренажерний зал поблизу школи, у якій я працювала. Він доступний лише для багатих. І при цьому дуже неприємно усвідомлювати, що перспективна українська молодь та вчителі часом позбавлені найкращих засобів для розвитку.
Фото з особистого архіву Ревен Морілло
Хоча найбільше мені не вистачало моєї сім’ї, родина, яка мене приймала, та люди, з якими я працювала, зробили усе, аби мені не було сумно. До приїзду в Україну я не була вдома протягом двох років, але все-таки вирішила провести відпустку не на Філіппінах, а тут, і взяти участь у волонтерському проекті. Для мене дуже важливо, аби моя сім’я поділяла мої погляди, а також побачила, що мені дало перебування в Україні.
Фото з особистого архіву Рея Рокхіла
Рей Рокхіл, США
63 роки
Я не знав, чого очікувати від України. Я трохи дізнавався про країну перед приїздом і чув про проблеми, на які варто звернути увагу. Але я був вражений тим, наскільки сучаснішою виявилася Україна.
Мене вразив мій перший візит до продуктового магазину неподалік вокзалу – там був чудовий вибір товарів! Можливо, навіть кращий, ніж в американському магазині. А ще у Черкасах немає пралень, де можна випрати речі, заплативши монетами у спеціальний автомат. Я думаю, що це пов’язано з ціною на електроенергію.
Фото з особистого архіву Рея Рокхіла
Люди тут дуже доброзичливі. Я часто помічав на собі здивований (у хорошому сенсі) погляд незнайомців, які почули, що я розмовляю англійською. А от стан доріг в Україні невтішний.
Раніше я не зрозумів, яким шляхом йде моє життя, але робота з дітьми дає надзвичайно багато, вона повернула мені натхнення. Я з сумую за дітьми, з якими працював, і за їхнім нестримним баченням цього світу.
Фото: Nick Fedirko, Positive Pictures Production
Манха Тіма Сідоні, Камерун
47 років
Я чула, що українці расисти, але це не так. Натомість підтвердилась інформація про те, що голова сім’ї в Україні – жінка.
Мені найбільше подобається привітність українців, і всі сім’ї, в яких я жила, були дуже турботливими. Але мене дивує той факт, що люди не цінують те, що мають. Вони завжди скаржаться на бідність, але мені здається, що при цьому в них гарне життя. Українцям варто навчитися цінувати те, що в них є.
Фото з facebook-сторінки Манха Тіма Сідоні
В Україні я сумувала за своєю сім’єю та донькою, а також за традиційними камерунськими стравами. Хоча мені дуже сподобалися вареники з сиром – на жаль, такої смакоти у мене вдома не готують.
Фото: Мустафа Найєм
Майкл Манкріос, Єгипет
30 років
Я очікував на гостинність та допомогу від вчителів та координаторів, а також сподівався відчути себе в безпеці. Я мав намір допомогти дітям та підліткам, зробити їх щасливими, знайти нових друзів. Думаю, мені це вдалося.
По-перше, мені реально сподобались усі люди, яких я зустрічав, – щедрі, добрі та гостинні. По-друге, це класна природа – ліси, озера та річки. У вас чудові пейзажі, які надихають мене приїхати сюди знову і відвідати ще більше місць. І останнє – це те, що ціни на товари близькі до єгипетських, тому я відчуваю, що витрачаю стільки ж грошей, ніби залишився вдома.
Фото з особистого архіву Майкла Манкіроса
Я живу в країні пустель та оазисів навколо річки Ніл, тому мені було цікаво побачити більше зеленої природи, а також ці прекрасні храми та старі будівлі. В єгипетській кухні аналогів українським стравам не знайдеш – за винятком голубців. А ще у мене вдома сонце заходить о сьомій вечора, тому я просто насолоджувався довгим українським літнім днем.
Фото: www.facebook.com/cla.fb
Клара Санчез, Іспанія
31 рік
Чомусь люди з України та сусідніх країн вважаються відлюдькуватими та недружніми. Я багато подорожувала та жила закордоном, тому була готова до несподіванок. І я побачила, що українські реалії протилежні тому, що я чула. Більшість людей, починаючи з сім’ї, яка мене приймала, і закінчуючи незнайомцями, виявилися дуже доброзичливими та готовими допомогти.
Я полюбила українські річки та прекрасну природу. Я очікувала, що тутешня природа гарна, але не мала уявлення про архітектуру міст чи їхнє культурне життя. І все виявилось напрочуд чудовим. Я волонтерила недалеко від Карпат із захоплюючими пейзажами, а також мала можливість відвідати живі Київ, Дніпро та Одесу. Окрім того, тут усюди прекрасна їжа. Домашні страви готуються з хороших інгредієнтів, а ресторани, здається, дуже відкриті до інновацій. Тепер в Іспанії я всім розповідаю про волонтерство і раджу приїхати в Україну.
Фото: Clara Sanchiz
Україні ще потрібно боротись за права жінок. Це можна побачити і на телебаченні, і просто спостерігаючи за поведінкою людей. Більшість жінок не мають права робити власний вибір, аби бути відповідальними за власне життя. На жаль, це глобальне явище, і Україна не є винятком. Жінкам доводиться боротися за рівноправність у всьому світі, і я думаю, що соціальна та політична трансформація, яку зараз переживає Україна, – чудова нагода зосередитись на питанні забезпечення прав жінок.
Востаннє я працювала з дітьми ще у студентські роки, коли підпрацьовувала репетитором. А тут, в Україні, я була вражена тим, наскільки місцеві школярі вдячні, який у них величезний ентузіазм і як ти можеш радіти лише від однієї розмови чи гри з ними. Робота з дітьми дає багато, коли бачиш, як їм добре.
Фото: Nick Fedirko, Positive Pictures Production
Сільвіно Лусена Медейрос, Бразилія
29 років
Коли я їхав в Україну, то думав, що побачу тут зовсім інший світ, адже ще кількадесят років тому тут були старі порядки часів УРСР. Я знав, що Україна лише починає розвиватись та відкриватись до «реального нового світу» після Помаранчевої революції. Я очікував, що знайду вчителів, з якими важко комунікувати, та дітей, які виконують усе ідеально і саме так, як їх попросиш, – без креативу, творчості та уяви.
Виявилось, що Україна інша, вона вже не є частиною того старого світу, від якого залишились хіба старі машини на дорогах чи будні людей у селах, що часто нагадують 80-ті роки. Після темних часів Україна демонструє світу, наскільки вона велика та відкрита. УРСР, традиція та культура того часу, будівлі та пам’ятники все ще є частиною цієї країни, але час це змінить.
Під час волонтерства у GoCamp я побачив, що мови та культура можуть бути важливими для нового покоління, що діти хочуть дізнатись більше про світ і стати його частиною. Я був вражений чудовою підготовкою вчителів і тим, як вони працюють з дітьми. Я пишаюсь тим, що зміг дати школярам натхнення для того, аби використовувати власну уяву та робити щось своє. Після цього я міг спокійно повернутись додому.
Фото з особистого архіву Сільвіно Лусена Медейроса
Українці дуже відкриті та пишаються своєю країною. Я мав змогу спілкуватись з людьми, навіть коли англійська була проблемою, адже завжди знаходився спосіб комунікації. В Україні я вперше жив у сім’ї. Ще ніколи я не бачив життя іншої родини так близько. Останні п’ять років живу в Ірландії, але ще ніколи не був частиною ірландської сім’ї. В Україні я отримав цей досвід, коли ми разом вечеряли, відпочивали, коли вони подарували мені вишиванку. Тепер Україна буде зі мною завжди.
Найбільше в Україні мені подобаються люди. Найбільше засмучує війна.
Джерело: platfor.ma