У 1939 році “Віднесені вітром” стали його особистим тріумфом. Десять “Оскарів” і касові збори у майже 400 мільйонів доларів при витратах всього у чотири. А у 1940 – “Оскар” за “Ребекку”. Девід Селзнік – єдиний в історії продюсер, який отримував “Оскара” за кращий фільм двічі підряд. Йому було якихось 36 років, а він уже був легендою.
Девід із самого дитинства був занурений у знімальний процес. Його батько Люіс емігрував з Києва до США, у місто Пітсбург, де свою кар’єру розпочав із ювелірного бізнесу. Але вже у 1913 році розпізнав потенціал молодої кіноіндустрії і переїхав до Лос-Анджелеса. Там він влаштувався менеджером у молоду Universal Studios, яка була заснована у 1909 році.
Згодом Люіс скаже: “Кіно – це найлегший спосіб заробити гроші для людей, які не мають мізків”. Усього за рік він відкриє дистриб’юторську компанію, а потім і власну кіностудію.
Як було заведено у США, Люіс до роботи залучав і дітей – Девіда та Мирона. Школу вони не надто любили, а от на знімальному майданчику чи в кімнаті монтажу просиджували годинами. У 16 років Девіда навіть вигнали зі школи, але батько не переймався – на той час він вже був одним із найбагатших людей у США, тож знав, що сини не пропадуть. Від щирого серця щотижня виділяв їм по 750 доларів, щоб ті ні в чому собі не відмовляли.
Солодке життя завершиться для Девіда у 21 рік – саме тоді Льюіс збанкрутує.
Почали з’являтись нові потужні кіностудії і витримувати конкуренції він уже не міг. Сім’я переїхала з маєтку на 22 кімнати в невелику квартиру. Хлопець, який виріс у розкошах, тепер мав самотужки заробляти гроші. У 24 роки він прийде на Metro-Goldwyn-Mayer з метою влаштуватись на посаду коректора і заледве виб’є собі зарплату у 100 доларів на тиждень.
Згодом Девід зумів переконати босів, що він може більш, ніж вичитувати сценарії. За кілька місяців амбітний Селзнік уже працював помічником продюсера.
Справжньою несподіванкою стане новина, що Девід одружується з донькою директора кіностудії – Ірені Меєр. Довкола тільки й було розмов про такий “дивний” початок кар’єри. Зрештою, так думав і новоспечений тесть, тож навіть не розмовляв із Девідом на весіллі. Щоб довести, що ці чутки безпідставні, Девід робить рішучий крок і переходить працювати в іншу кіностудію. Саме молодий Селзнік стане продюсером таких культових стрічок як “Кінг-Конг”, який у 1933 році приголомшив своїми спецефектами, “Анна Кареніна” та “Обід о восьмій”.
Зараз ми вважаємо продюсером людину, яка шукає гроші і про все домовляється, а в ті часи продюсер керував усім знімальним процесом. Стрічка “Віднесені вітром” була показовою. 22 тижні фільмування стали справжнім жахіттям для всієї знімальної групи. Селзнік наймав десятки сценаристів, які нескінченно правили діалоги. Часто акторам доводилося вчити слова, коли вже були виставлені камери.
Та Селзніку все не подобалось: режисера, з яким пропрацював кілька років, звільнив за кілька тижнів та замінив на Віктора Флемінга. За продюсером постійно ходили стенографістки, які записували зауваження. Він надиктовував їх навіть коли приймав ванну чи ходив до вбиральні. А потім ці товстелезні “мемуари” приносили акторам та знімальній групі мало не посеред ночі.
Найважче було Вів’єн Лі. Хоча вона подолала 1400 претенденток на головну роль, але й не вбереглася від критики. Селзніку не подобались її груди, тож примушував костюмерів щось вигадувати, аби декольте гарно виглядало. Акторка пережила кілька нервових зривів. Не витримав і новий режисер – виснаженого Флемінга в останні тижні роботи над фільмом довелось замінити. І тільки Селзнік не здавав позицій: спав по три години, випалював по чотири пачки сигарет щодня. Щоправда, невтомність забезпечували амфетаміни, які продюсер їв, наче попкорн.
Ще до прем’єри фільм встановив кілька рекордів. Він був найдорожчим, чотири мільйони доларів, і найдовшим, 3 години 40 хвилин. Рекорди встановлюватиме й пізніше: нечувані касові збори та 10 “Оскарів”. Здавалось, Селзнік остаточно усім довів, що саме продюсер є “людиною номер один” у кіно і саме його бачення найважливіше. Знадобиться кілька років, аби режисери відвоювали собі першість.
До слова, британець Альфред Хічкок був таким же тираном на знімальному майданчику, як і Селзнік. Ці двоє залюбки б оминали один одного, але не могли – Селзнік знав, що Хічкок геній, і тому привіз його до Голлівуду. А той, натомість, розумів, що таких грошей і зв’язків як у Селзніка, йому більше не знайти. Їхнім спільним шедевром стане фільм “Ребекка” – найкраща стрічка 1940 року.
Селзнік ще кілька років поспіль утримував звання кращого продюсера, фільми якого збирають найбільше грошей. Але з його відходом важелі впливу змінились – головними в Голлівуді стали режисери.
Джерело: 24 канал
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
