Упродовж сторіч у побуті українських дівчат зберігалась традиція заплітати косу. Нерідко саме з заплетеної коси робили висновок про охайність та чистоту дівчини. «Українська коса – дівоча краса», «Яка коса – така й краса», «Дівчина з косою, як трава з росою» – наголошують українські приказки.
Довга дівоча коса була символом краси, естетики, дівоцтва та незайманості. Заплітання коси вважалось справжнім мистецтвом і було пов’язане з багатьма ритуальними обрядами.
З косою могла ходити лише дівчина, жінкам така зачіска була суворо заборонена. Косу обрізали під час весілля. Такий обряд знаменував повне підпорядкування дівчини своєму чоловіку. Інколи косу просто розплітали, не обрізаючи, а волосся ховали в очіпок. З ним жінка повинна була ходити протягом усього життя. Якщо дівчина цього не робила, вона була звинувачена у невірності своєму чоловікові.
Сьогодні ж в Україні зберігся лише весільний звичай розплітання коси. Він здійснюється після усіх весільних обрядів і знаменує прощання дівчини з дівоцтвом.
Звичаї щодо заплітання коси відрізнялись у кожному куточку України. Зокрема, на Лівобережжі, у будні дівчата заплітали дві коси, обвиваючи ними голову як вінком. У неділю чи свято дівчата заплітали волосся в одну косу, вплітаючи у неї кольорові стрічки. На Правобережжі у будні дівчата також обвивавали голову кісьми, наче вінком, а у неділю чи свято заплітали дві коси, що красиво звисали вздовж спини. У дві коси заплітались і дівчата-подолянки.
Дівчата з Галичини заплітали волосся у чотири коси. Такий метод заплітання коси називався «дрібушки».
Дівоча врода завжди оспівувалась в українських звичаях та традиціях. І вона була не лише у довгій косі, а й у внутрішніх якостях українок – терпеливості, силі волі, вірності, щирості та доброті.
Що свідчить про одне: українські жінки завжди були красивими як ззовні, так і всередині, а краса Української жінки не лише в косі, а й в душі.