Кременчужани діляться постом жінки, яка висловила те, про що інші постійно думають. Здається, що для одиниць слова тексту будуть не зрозумілими, але в більшості батьків школярів усе відбувається так, як і у авторки. Хто з кременчужан не приходив додому пізно ввечері з роботи і не сварився на дитину за те, що не зроблені уроки або зроблені неправильно. Кому з батьків, які працюють цілий день, не набридло працювати вечорами ще й учителем для своєї дитини і катувати її домашніми завданнями замість того, щоб поспілкуватися, обійнятися, побавитися, розважитися.
Далі текст авторки розповість про те, що розуміють кременчужани. Але варто додати, забігаючи наперед, що психологи радять для здорової психології сімейних відносин щовечора збиратися для спілкування принаймні на 1 годину. Але яка може бути здорова психіка у сім’ях, де батьки працюють, а дитину школа змушує робити уроки? Цю годину шкільна система змушує віддавати урокам замість сімейного відпочинку.
Отже, про наболіле як кременчужан, так і багатьох працюючих українців – про уроки.
«Так, я погана мати!
Я не хочу увечері робити з дитиною уроки.
І дочка моя сама увечері теж не хоче їх робити.
А іншого часу в нас немає.
Сучасне життя таке, що майже кожна дитина після уроків (а їх 7-8!) Кудись іде: на секції, гуртки, додаткові заняття, в профільні школи.
З урахуванням навантаження батьків, міського трафіку та іншого більшість збираються вдома увечері.
Ми, як правило, не раніше 20-00.
Стомлені. З бажанням елементарно порозмовляти, повечеряти, підготуватися до завтрашнього дня.
І навіть – «гріх якийсь» – подивитися кіно або почитати книгу.
Але ні, треба робити домашнє завдання. Інакше завтра знову в щоденнику буде красуватися “не готова до уроку”, а я буду страждати від комплексу материнської провини.
Так, я погана мати.
У мене протестуючий підліток, а не дитина-ромашка.
Вона не хоче робити домашні завдання.
А я не можу стояти над її головою і гавкати, як собака в селі на машини.
Тому що я багато працюю.
Тому що я втомлююся.
Тому що я не пам’ятаю математику за 8 клас.
Тому що мені потрібно зварити гречку на ранок і приготувати їжу (що виходить далеко не завжди).
Тому що мені потрібно погладити по голові чоловіка.
Тому що ввечері іноді в мене теж є зустрічі та заходи.
Тому що в нас є дві кішки і собака, які також чекають уваги.
Тому що у вихідні в нас дача, інакше можна зійти з розуму.
Тому що в мене теж іще “драмкружок, кружок по фото, мне еще и петь охота”.
Тому що я просто хочу відпочивати ввечері.
Так, я погана мати, як кажуть зараз багато хто.
Я народила дітей, а батьківство – труд великий.
А я і працюю. Все життя.
Щоб мої діти були здорові, одягалися, подорожували, вчилися чомусь іще, крім шкільної програми, веселилися, їздили на море і були моїми друзями.
І тому я не хочу увечері робити уроки.
Я хочу з дітьми просто порозмовляти!
Тому що я не вважаю, що діти – це життєва кабала. Я вважаю, що діти – це радість.
І вечір – це час для радості, а не для скандалу.
Господи, ну коли вже скасують домашні завдання, як це зробили давно в багатьох школах світу?
Чому не можна ввести пари: на першому занятті займатися теорією, на другому – практикою?
Чому треба нести додому увесь цей набір задач, коли це можна завершити граючись за 6-7 чи навіть за 8 годин…
21-е століття пришвидшило життя, кинувши нам багато нових викликів. Але в добі не стало більше 24 годин. І сил, і здоров’я більше не стало.
І діти тепер інші.
Чому не можна це врахувати, як це зробили ті ж фіни?
Так, я погана мати.
Моя дитина не хоче робити уроки вдома.
Я не переконала її у цінності цього. А як я могла переконати, якщо я сама їх ненавиділа? Але мені “повезло” більше. Моя мама була домогосподаркою, і я з моїми уроками стала її основною роботою.
І то я умудрялася витягти книгу з-під столу і читати її, як тільки мама зачиняла двері в мою кімнату.
Взагалі, можете мене звинувачувати як завгодно, але я хороша мати.
І люблю свою непросту дочку.
Але в очах суспільства я все одно погана, а моя дочка – підліток-бунтар.
Такими нас робить наша система освіти.
У мене немає претензій до школи. У нас дуже славна, душевна і благополучна школа, яку я дуже ціную.
Як і та, в якій я колись, сто років тому, працювала.
І вже тоді, сто років тому, я говорила про те, що потрібно повністю змінити систему навчання, якщо ми хочемо, щоб у школі було справді цікаво.
Але віз і нині там.
Додаються-прибираються предмети, змінюють ідеологію, як шкарпетки, розтягують термін навчання, придумують нові вивіски.
І жодної справжньої, а не дутої реформи.
Почніть з нвйменшого.
Перебудуйте програму навчання так, щоб не потрібно було вдома ночами (хоча б у будні) робити уроки.
Щоб десятки тисяч матерів і батьків (упевнена, що зі мною багато хто погоджується) перестали вважати себе поганими батьками.
А в підлітків буде на один привід менше для бунту.
А тепер звинувачуйте.
Усе одно, бо я ж погана мати…”
Джерело: Програма Плюс
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини