Не так цікава пропозиція створити російськомовний державний телеканал в Україні, як аргументація сторін.
Критики цієї ідеї вважають недоцільним використання зусиль та державних ресурсів на підтримку російськомовного виробника. Ключова аргументація тут концентрується навколо тези, що війна є силовим продовженням концепції “русского мира” який, як розповів нам Володимир Путін, не має кордонів і включає в себе всіх російськомовних громадян. Тож маємо позицію, яка ґрунтується на нещодавньому історичному досвіді.
Щодо лобістів, то вони поділяються на два типи: тих, кому подобається сучасна Росія і тих, хто хотів би її змінення зокрема і українськими зусиллями. Чи справді ці дві групи відрізняються між собою? І яка з них може стати союзниками України в боротьбі за власну державність? – пише Лариса Волошина для видання “День“.
Перед другим туром, тоді ще кандидат у президенти України Володимир Зеленський розказав, що, на його думку, для врегулювання конфлікту на Донбасі і відновлення територіальної цілісності України необхідно виграти інформаційну “війну”. Майбутній президент запевнив, що працюватиме над тим, щоб населення на окупованих територіях відчуло себе частиною України. Йшлося про створення потужного міжнародного російськомовного каналу, який віщав би на територію Криму, Донецька та Луганська, на територію Європи, США та Ізраїлю, і показував “прагматично і правильно реальні новини, реальне життя в Україні”. Але після виборів риторика дещо змінилася. За словами заступника голови Офісу президента Кирила Тимошенка, канал хоч і буде державним, але з частковою трансляцією “найкласнішого контенту” приватних каналів. Тобто, мова вже не просто про інформування.
Україна тепер самотужки буде сплачувати за російський пропагандистський контент? Все це нагадує обов’язок родини страченого сплатити за роботу катові
Маємо намір проспонсорувати державним коштом розважальний телеканал, на якому російськомовні серіали, гумористичні програми будуть розбавлені новинними блоками. Більше скидається на спроби оплатити державним коштом російськомовний розважальний контент, зробивши з нього “продукт національного значення”. Як виведення умовних “Сватів” на міжнародний рівень допоможе боротьбі з російською інформаційною агресією, при цьому не пояснюється. До того ж не будемо забувати, що і КісельовТБ, і серіали про дружбу між народами — всі вони транслюють ключову тезу “русского мира” проте, що українці і росіяни — один народ, який розділили в наслідок руйнації Радянського Союзу. Україна тепер самотужки буде сплачувати за російський пропагандистський контент? Все це нагадує обов’язок родини страченого сплатити за роботу катові.
Серед поціновувачів рецепту припинення війни за допомогою поєднання в єдиний російсько-український мовний, культурний та історичний простір доволі цікавим є наступний аргумент — “Не варто віддавати російську мову та російську культуру Путіну. Все це належить світові. Україна може стати флагманом вироблення інформації для російськомовного населення планети”. Той факт, що незалежна українська держава потребує власних культурних та історичних традицій при цьому якось забувається.
Нам пропонують прийняти радянське за спільне. Втратити при цьому своє — шляхетно-українське
Василь Стус, Ліна Костенко, Василь Голобородько (справжній український поет, а не вкрадений на потребу російськомовного серіалу образ) — всі вони не є частиною радянського, або імперського минулого. Як і Мазепа, Сковорода, Франко та багато інших. Всім їм не буде місця в цій російськомовній правді про Україну. Так в чому контр-пропагандистська робота? Знову рефлексувати щодо великодержавного шовінізму, де Україні і українцям відводиться роль кумедних домашніх тваринок?
Нам пропонують прийняти радянське за спільне. Втратити при цьому своє — шляхетно-українське. До речі, тільки споживачі україномовного контенту можуть оцінити красу і потугу Сергія Жадана, Оксани Забужко та сотень неймовірних українських митців, які прямо зараз творять модерний український культурний світ. Навіщо українцям, які нині перебувають у процесах націотворення, спиратися на російсько-імперський фундамент, якщо є своя культурна парадигма? Жива і неповторна. Може, для того, щоб українська нація ніколи не була створена, а державність відновлена?
Навіщо українцям, які нині перебувають у процесах націотворення, спиратися на російсько-імперський фундамент, якщо є своя культурна парадигма?
Нам розповідають, що українська держава має вкластися в те, щоб навернути росіян до демократії та загальнолюдських цінностей. Мовляв, концентрація на архаїчних “армія, мова, віра” тільки відштовхує від України потенційних союзників. Але ж що може бути більш шляхетним та загальноцінним, ніж збереження та відродження унікальної української культури і мови? Адже різноманітні імперії намагалися винищити їх пацифікацією, русифікацією, колективізацією та голодоморами? Хіба припинення етноциду, який століттями застосовували до українців — це не відповідає ідеалам гуманізму?
Відбираючи у України національні маркери, такі “просвітителі” заперечують самодостатність української культури, мови, державності. Вони нав’язують комплекс культурної меншовартості. Російськомовний канал про дружбу між народами має стати сигналом, що ми все усвідомили, покаялися за спалах національного гонору та готові відмовитися від самих себе. Фактично, російсько-центристи пропонують українцям за власний кошт створити для них ще одну більш демократичну, більш цивілізовану імперію з людським обличчям. Мовляв, “ту, що ви зробили в XVII—XVIII століттях руками Стефана Яворського, Феофана Прокоповича та Олександра Безбородька ми вже захаращили”.
Російсько-центристи пропонують українцям за власний кошт створити для них ще одну більш демократичну, більш цивілізовану імперію з людським обличчям
Пропозиція змінити Росію, довести їй, що “русский мир” з центром у Києві є для неї більш перспективним, ніж запропонований Путіним варіант — це звісно амбітне завдання, але навіщо. Адже, для існування України потрібно геть не це. Потрібно долучити всіх українців та друзів України до побудови успішного національного проекту. Саме він покладе край зазіханням агресивного болота на роль центру цивілізації. Українцям має стати байдуже, що там за порєбріком, чи бажають росіяни успіхів Україні, чи хочуть знищити. Аби не лізли з пропозиціями стати власними колонізаторами і повернути щойно звільнений народ до імперського стійла.
Для того, щоб перемогти “русский мир” потрібно створювати канал, що пропагує “український світ”. Треба знайомити світ не з російською культурою без Путіна, а з собою, з красою, незламністю та величчю українства, яке вижило, збереглося та має право на відродження. Тому не варто приставати на пропозицію вкласти сили в побудову власної тюрми, тобто російськомовної імперії. Краще зосередитися на творенні модерної України. Без Росії в її мовному, культурному, історичному та інформаційному уособленні.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
