Як святкували, у що вірили, що їли наші пращури в останній тиждень перед Великим постом
Останній місяць зими автоматично стає передвісником весни, але Масниця, яка увінчує його, значно підсилює і прикрашає чекання нового витка в природі. Початок Масниці означає, що до Великодня – усього 56 днів і що настав час замислитися про те, як зустрічати весну, Великдень, а головне – глибше зазирнути у своє коріння, постаратися повніше усвідомити власну місію у великому дереві роду.
Не все коту Масниця!
Масниця – останній тиждень перед Великим постом, коли наші пращури веселилися, жартували, в дружньому колі проводили зиму й зустрічали весну, вволю наїдалися випічки, масла, сиру, інших молочних продуктів, яєць, риби, інших смаколиків, бо в піст усього цього робити не бажано. Цей смаковий калейдоскоп і відобразився у назві свята – Масниця. Правда, триває вона всього тиждень, а піст – аж 7, тому вислів “Не все коту Масниця” означав щось на кшталт “їж-пий, бо далі 7 тижнів – зась!”.
Цього року Масниця починається 12 лютого і триває до 18 лютого, затим 48 днів посту і 8 квітня – Воскресіння Христове.
Напевне, нема іншого свята, яке б сягало у таку глибінь віків – ще часів язичництва, Київської Русі, і яке б нашарувало в собі стільки звичаїв, повір’їв, обрядів і символів, як Масниця (вона ж – Масляна, Пущення, Колодій, Сиропуст, Сиропусний тиждень, Бабський тиждень, Бабське свято, Ніжкові заговини, Загальниця). У цьому святі тісно переплетені елементи язичницької міфології і християнства. Нині з ним же пов’язано і безліч суперечок: чиє це насправді свято, що є справжнім його символом, скільки в ньому власне українського, як його називати і коли та як відзначати.
Еспресо пропонує хронологію святкування Масниці в Україні, виходячи з відомих історичних згадок і думок сучасних дослідників на природу української Масниці.
Масниця – народна, наша чи інородна?
Одне з найдавніших слов’янських свят бере свій початок ще з дохристиянських часів. Дослідники знайшли перші згадки про Масляну в календарях Київщини і Хмельниччини ІV ст. н. е. Масниця відзначалася на весняне рівнодення і символізувала собою початок нового року, прихід весни, а відтак – пробудження усього живого, народження Сонця і Місяця. Тому всі святкові ритуали і обряди були присвячені надіям та сподіванням на щасливий новий рік, гарний урожай і міцну родину. Пеклися великі рум’яні млинці, схожі на Сонце, варилися вареники – данина нічному світилу Місяцю – небесним покровителям земних благ.
Цілий тиждень тривали веселощі і обряди, пов’язані з урожаєм, добробутом і гараздами в родині, кожен день робив акцент на певній події і символі.
В перший день святкувань каталися на санях – чим далі вони їдуть, тим кращим мав бути врожай.
Ще кращим був вівторок – із залицяннями та пригощанням млинцями, варениками, пирогами.
Середа – “ласунка”, день пишних столів і вихваляння господинь кухарською майстерністю.
Четвертий день – масові гуляння до ранку.
П’ятниця – “тещині вечори”, колі зяті запрошують в гості своїх тещ, причому тещі отримують “законну” оцінку – хороша вона чи не дуже. Олекса Воропай у “Звичаях нашого народу” цікаво розповів про деталі кожного дня Масниці, зокрема цей факт.
«Віддавна в Україні у цей день зять мав почастувати тещу. Щоправда, якщо хлопець оженився в осінні м’ясниці, то годилося привести до себе жінчину матір на другий день Різдва – це за умови, що теща була чемною і шанованою. Коли ж вона була сварливою і непривітною, – третього дня. Натомість, якщо весілля справляли в різдвяні м’ясниці, тоді запросини припадали на масляну п’ятницю. Гарно спорядивши повоз, зять з великими почестями саджав тещу в сани, запросивши й інших членів її родини, й гордо віз селом. Якщо ж він мав “на неї зуба”, то вибирав багори, щоб сани перевернулися…».
Субота – “посиденьки зовиці”, коли невістка запрошує в гості до себе свекруху.
Неділя – прощення і остаточне налаштування на Піст. У різних регіонах були свої обряди й дійства. Ось як це відбувалося колись на Бойківщині.
Краєзнавець Г. Дем’ян 1979 року зафіксував у селі Довгому Дрогобицького району на Львівщині такий спогад: “Люде бавляться, всьо п’ють, гостяться, бо завтра вже піст, вже не можна. Той піст, Великий піст, буде тривати сім неділь. На сему неділю Великдень. Вже тоді всьо, піст кінчається. А на пущення забави роб’ят, що вже тоти всі ся сходять там, сусіди й роблять гостину. Вимивають завтра всю посуду від масного: вже піст буде. Вже будуть варити киселицю. Вже будуть варити біб, оливки з фасолев, хто має, а хто не має, то грушки з фасолев та яблука. Пісне будуть варити всьо”.
Кожне живе має бути в парі!
А назва «Колодій» також пояснюється по-різному: з наближенням весни Сонце все вище і вище піднімається по своєму небесному колу, відганяючи зимові холоди, а його сила передаються природі й людям.
Зрозуміло, що «Коло діє», природа оновлюється. Ознаку Колодія – маленьку вербову колодочку з навкісними хрестиками, дівчата прикріплювали на груди своєму хлопцеві.
На Масницю жартівливо карали парубків, які не одружилися. Їм чіпляли до руки чи до пояса справжню колодку, від якої можна було відкупитися лише подарунком. А на Великдень хлопець з дівчиною, які вирішили одружитися, обмінювалися цими своєрідними компліментами: він їй повертав колодку, а вона його пригощала писанками у власноруч вишитій хустинці. І хоч у кожному регіоні були відмінності таких традицій, усе одно аналогів подібного святкування останніх зимових днів у світі нема.
Правда, обряд «колодкування» вже в позаминулому столітті зустрічався нечасто. Зазвичай, «колодку» у вигляді качалки, поліна, хустки, стрічки, квітки чіпляли хлопцям і дівчатам як покарання за те, що вони не взяли шлюб у минулі М’ясниці. Існувало повір’я, що холостяки, якщо їх багато, негативно впливають родючість землі.
Етнограф Любов Сердунич пояснює, що такий звичай мав спонукати молодь замислитись про продовження роду та створення родини. “Такий звичай був дуже популярним, тому назву обряду “Колодій” вживали нарівні з назвою свята Масляна, але це зовсім не означає, що ці поняття синонімічні”.
Доктор історичних наук Олександр Курочкін говорить про ще одну цікаву версію обряду “колодкування”: “По всій Україні був розповсюджений звичай “колодки” або “колодій”, відомий у кількох локальних варіантах. Найбільш архаїчним серед них, ймовірно, слід визнати той, де розігрувалося “народження” та “поховання” дерев’яної ляльки – “колодки”. Досить переконливою видається позиція дослідників, які трактують цей варіант як трансформацію найдавнішого обряду виготовлення і знищення уособлення зими. Ось як виглядав цей обряд у Браїлові (Поділля) за записами 1929 р.: “Як Колодій родиться в понеділок, то вони (жінки, – О. К.) йдуть його молитвати, а після йдуть на другий день у вівторок хрестити. Колодій робиться з поліна, його украшають, як ляльку, стрічками, квіточками. У четвер Колодія ховають, кидають його десь у куток та й після візьмуть та й спалят, бо то ж поліно. У п’ятницю всі баби плачут за Колодієм (наведені приклади голосінь, – О. К.). У суботу то вже всі баби, без чоловіків, тішаться, що вже його поховали: випивают, співают, що позбулися Колодія, що вже не мают ніякої заботи”.
Цього тижня ще можна було справляти весілля. Ще його називали Бабським тижнем, а Колодій, відповідно, Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.
А оскільки таких та інших подібних розповідей, згадок і легенд у письмовому вигляді збережено досить багато, уже з цього можна зробити висновок, що Масниця – це древньослов’янське свято, зароджене в нас, а відтак – наше культурне надбання.
Масниця християнська
Народу полюбилося святкове, жартівливе і водночас серйозне налаштування на весняні роботи, на міцну родину, тому після прийняття християнства Масляна тісно вплелася і в обряди християн. Православна церква додала Масниці у свій календар. Вона підкоригувала стародавні обряди, зробивши Масницю Сирним тижнем, який підготовлює християн до найсуворішого посту в році. Відтак дата Масниці змінюється разом з датою Великодня, який, як відомо, щороку відзначається хоч і в неділю, але в різні дні.
Відповідно на Сирному тижні можна їсти молоко, яйця й рибу, але від м’яса вже слід відмовитися. У православних храмах починають здійснювати Великопісні служби.
Сирна Седмиця завершиться Прощеною неділею. Цього дня в церкві здійснюється чин прощення, коли духовенство і парафіяни будуть взаємно просити прощення. Так повелося, що в Піст треба вступати з чистою душею і упродовж його слідкувати не так за чистотою своїх страв від скоромного, як за чистотою помислів і думок.
Млинці чи вареники?
Сучасна Масляна не обходяться без цих дискусій, які інколи переходять певні межі. Дехто наполягає на тому, що символом української Масниці є млинці, дехто переконує, що вареники. Етнографи не радять переносити подібні дискусії в площину битви ідеологій, оскільки і млинці, і вареники мали місце на святкуваннях стародавньої Масниці і виконували свої конкретні функції.
Етнограф Любов Сердунич каже, що стародавні слов’яни прихід весни ототожнювали із Сонцем, тому для небесного світила пекли круглі рум’яні млинці. До речі, в Київські Русі були навіть глиняні пательні з витисненим хрестом і зубчастими краями – своєрідною формою для таких млинців.
Вареники – обрядова страва, яка дійшла до нас ще з часів трипільської культури, вони вважаються символом Місяця. Молодий місяць символізував собою жіноче начало, а вареник був його уособленням. З появою на небі молодого місяця наші прадіди молилися, щоб щастило цілий місяць.
Козаки особливо полюбили вареники, і це також часто згадуваний писемний факт.
Крім варениківі млинців, наші прабабусі в “бабський тиждень” готували сирники, сирні баби, смажили налисники з сиром, варили локшину і галушки на молоці.
Також робили багато ряжанки, колотухи, розтирачки, молочної каші з гречкою, молочний кисіль і багато інших молочних страв. На Колодія прагнули наїстися “про запас” на цілих сім довгих тижнів весняного Великого посту.
Як бачимо, Масляний тиждень і веселий, і радісний, але він, на жаль, дуже короткий. Не встигли зустріти Масляну в понеділок, як уже широкий четвер, а там і прощальна неділя стукає у двері. То ж і недарма кажуть: “Масляна, Масляна, яка ти мала. Якби ж тебе сім неділь, а посту – одна”.
Прикмети на Масляну
Несподівані гості на Масляну – щастя в дім.
Пригощати млинцями жебраків – до благополуччя в домі.
Якщо на Масляну прощаєш образи, ти готовий до оновлення в житті.
Чим більше млинців напечеш, тим більше гарних днів залучиш.
Хто на Масляну на частування скупиться, той за рік розориться.
Гарні звичаї, традиції та вірування маємо ми у спадок. Дотримуватися їх – не лише впевнено почувати себе сильним і духовно та культурно багатим народом, а й розвиватися далі, міцніти, жити в мирі й добробуті. Нехай весна, яку вже починає закликати Масниця, панує в душах так, як панувала вона в душах наших пращурів.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
