Україна – одна з наймузичніших та найспівучіших націй у світі. Споконвіку пісня приходить до нас у материній колисковій та супроводжує впродовж усього життя: у роботі, і в коханні, в смутку і в радості. А яка ж пісня без музики? Саме музичні інструменти є яскравим доказом надзвичайно глибокої музичної культури українців.
Про це у матеріалі UA Модна.
Своїм корінням українські народні музичні інструменти сягають ще часів Київської Русі, вони змінювалися впродовж століть відповідно до змін у культурі, побуті та звичаях. Так поступово набули національних ознак. Зараз ми маємо чимало забутих музичних інструментів, які нам навряд чи колись вдасться почути.
Пропонуємо вам добірку цих трішки дивакуватих інструментів 🙂
Жалійка
Жалійка – це духовий інструмент. На вигляд, як дерев’яна дудка, у кінець якої вставляється пищик. У верхній частині вона має 6-9 отворів для підсилення звуку. На кінець трубки одягається розтруб, він виготовлюється з коров’ячого рогу або берести. Жалійка має різкий, голосний, гугнявий звук. Інструмент використовується в п’єсах награвального, танцювального характеру. Почути жалійку можна у виконанні сучасного український етно-хаос гурту ДахаБраха.
Цитра
Цитра – давній струнний щипковий інструмент у формі пласкої, спереду трохи зігнутої резонансної скриньки з круглим вирізом посередині. На її грифі з металевими поріжками натягнуто 5 металевих струн для виконання мелодії за допомогою плектора, який одягають на великий палець правої руки.
Цей старовинний музичний інструмент нині рідкість в Україні. Справа в тому, що саме цитру оголосили націоналістичним інструментом і почали знищувати. Проте в середині 19 століття цей інструмент користувався великою популярністю. Недорога і “портативна” цитра заміняла українцям із середнім достатком фортепіано. Часто саме такий музичний інструмент можна було зустріти в сім’ях вчителів і священиків.
Але з приходом радянської влади все змінилося. Адже перший варіант українського гімну був написаний для виконання саме під цей музичний інструмент! Так цитра була забута.
Ліра
ЛІРА – струнний щипковий музичний інструмент з найдавніших часів. В Україні ліра була напарницею кобзи та бандури. Часто на ній виконували сумні пісні, канти, псалми, думи, хоча в репертуарі лірників були і веселі танцювальні пісні. Адже лірник міг “задати жару” і на весіллі!
Переважно сумний репертуар був обумовлений надривним тембром ліри. Тривалий час традиція гри на цьому інструменті була забута. Зараз послухати її можна під час виступів ансамблів, які грають етнічну музику.
Трембіта
У музичному побуті мешканців Карпат нерідко можна зустріти такий екзотичний інструмент, як трембіта. У старовину вона була сигнальним інструментом, звуки якого долинали на відстань понад 10 км. Зовні трембіта – це дерев’яна конусоподібна трубка довжиною 3-4 метри. Виготовити трембіту не просто. Роблять її з ялиці або ялини. Найкращим вважається “Громовиця” – дерево, в яке влучила блискавка. Цікаво, що, незважаючи на свою довжину, трембіта важить максимум 1,5 кг.
Дримба
Дримба – є доволі розповсюдженим інструментом у Західній Україні, його часом називають – варган, у лемків – орган. Дримба нагадує невелику металеву підкову, кінці якої подовжені паралельно один одному. У центрі закріплений сталевий язичок із загнутим кінчиком.
Грають на дримбі в такий спосіб: лівою рукою прикладають дримбу до губ, щоб вона торкалася зубів, а правою смикають за металевий прутик. Утворюється характерна вібрація. На цьому інструменті і досі люблять грати на Гуцульщині. А в Закарпатському народному хорі був відомий ансамбль дримбарів з 45 учасників. Подібні ансамблі є селах Івано-Франківської області.
Цимбали
Цимбали – струнний ударний музичний інструмент, який має дерев’яний корпус трапецієподібної форми з натягнутими на ньому струнами. Звуки на цимбалах утворюються завдяки ударам палички (або колотушки) по струнах.
Цимбали зараховують до найстаріших музичних інструментів. В Україні на них почали грати вже в 17 столітті. Цей інструмент був невід’ємною частиною усіх весіль та інших народних гулянь.
Подібними на цимбали є гуслі або лежача арфа, звук якої утворюється завдяки защипуванню пальцями струни. Однак достеменних відомостей про форму українських народних гусел, а тим більше про кількість їхніх струн, їхній стрій та звукоряд, ми не маємо. Нині вони в Україні вже зовсім вийшли з ужитку.
Басоля
Басоля – струно-смичковий інструмент, який ззовні нагадує скрипку або віолончель, але він, як правило, більший і набагато гучніший по звуку. Вона мала три або чотири струни і грали на ній лукоподібним смичком. Потреба у створенні басолі виникла в народній музичній практиці тоді, коли почали виникати інструментальні ансамблі. І зараз вона використовується лише в ансамблях троїстих музик.
Коза
Коза (дуда). Один із найулюбленіших у народі інструментів. Найбільш розповсюджена його назва – волинка. Вона виготовляється з вичиненої шкіри кози або теляти. З цієї шкіри роблять суцільний міх, який служить резервуаром для повітря. В один з отворів міха вставляють трубку, через яку музикант вдуває повітря. Друга трубка – ігрова. У ній, крім пищиків, є 6 отворів для зміни висоти звуку. Раніше вона використовувалася пастухами, а також була у музичному побуті козаків-запорожців. А зараз цей оригінальний інструмент зустрічається в селах Гуцульщини та Бойківщини.
Бугай
Бугай – старовинний музичний інструмент, зберігся переважно у Західній Україні. Роблили цей інструмент самі музиканти: у невеличкій дерев’яній конусоподібній діжечці верхній отвір з двох боків обтягують шкірою. В центрі прикріпляють пучок конячого волосся. Техніка гри дуже проста. Музикант брав бугая під руку, і зволоженими у квасі чи пиві руками смикав за волосся. Так виникав ревучий звук, схожий на ревіння бугая. Звідси і назва.
Козобас
Козобас – з’явився лише наприкінці 60-х років минулого сторіччя. Його перший зразок зробили в Національному українському народному хорі імені Григорія Верьовки. Майже одночасно подібну химеру змайстрували й у Київському оркестрі народних інструментів.
Раніше на Івано-Франківщині був такий звичай: коли музиканти вже залишали весілля, а гостям ще хотілося танцювати, тоді вони брали відро, встромляли у нього коромисло, прив’язували дрота до дужки відра і верхнього кінця коромисла, а потім палицею протягували по ньому. Такий “інструмент” розважав гостей на 5-7-й день весілля, також з ним колядники супроводжували різдвяну “козу”, імітуючи її “голос”.
Кобза
Українська кобза – вже давно забутий струнно-щипковий народний інструмент, поріднений, з одного боку, зі східною домброю або дутаром, а з другого – з російською балалайкою. Це лютнеподібний інструмент з овальним або наближеним до круглого корпусом, з довгим грифом і трьома струнами.
Мандрівні співці, часто незрячі, співали про тяжку долю, яка випала на долю українців та боротьбу за свободу. Акомпанували вони собі саме на кобзі, тому їх і називали кобзарями. Кобза була справді народним інструментом українців у 16-17 століттях, але потім її витіснила більш досконала – бандура.
Бандура
Це струнно-щипковий інструмент, оригінальний витвір українського народу, який походить від кобзи. Окрім основних струн є ще приструнки, натягнені на деці інструмента. Завдяки цій особливості бандуру можна охарактеризувати як інструмент, що поєднує особливості двох інших: лютні й цитри. Цей складний інструмент вимагає неабияких навичок гри. Концертні бандури налічують до 65 струн! Навчитися грати на бандурі непросто. Адже діткам, які вперше за неї сідають, потрібно впоратися з важким інструментом вагою 8 кг!
Торбан
Це бандура з басами, протягненими від додаткової головки паралельно грифу інструмента. Він схожий за назвою та частково за зовнішнім виглядом із західноєвропейським лютнеподібним інструментом – теорби, проте в останнього немає приструнків. Цей інструмент також називали “панською бандурою”. Адже він вимагав до себе дбайливого ставлення та віртуозної гри виконавця. Раніше торбан вважався прикрасою концертних вечорів.
Існують чутки, що на ньому любили грати українські гетьмани Іван Мазепа та Петро Дорошенко. Але в другій половині 19 століття торбан поступово зникає. Однією з причин вважають його високу вартість – він був мало доступний простим людям. Крім того, досить габаритний інструмент мав складну конструкцію. Лише в кінці минулого століття київські майстри почали відроджувати традицію виготовлення торбану.
Тулумбас і литаври
Один із видів військових барабанів в Україні мав назву тулумбас. Він мав вигляд казаноподібного барабану з однією мембраною. Два казаноподібних барабани різних розмірів мають назву литаври.
Великі литаври були в Запорозькій Січі. Біля них перебував спеціальний литаврист – довбиш. З їх допомогою скликали раду старшин, повідомляли про загрозу ворожого нападу і навіть передавали накази під час бою. Вирушаючи в похід, тулумбаси (вони ж литаври) брали з собою, прив’язуючи їх до сідла. Кажуть, що гул тулумбасів і пронизливе тріщання бубнів сіяли паніку у ворожому війську.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
