“Без свята проживемо, а без любові – не зможемо” – Євген Заплетнюк

1931

Чи потрібно святкувати День святого Валентина, чи має місце ця традиція в Україні і як правильно його провести пояснив український місіонер та церковний діяч Євген Заплетнюк.

Знаєте, в психології є така штука. Якщо вас хтось колись бив і ображав, ви обов’язково в свій час захочете помститися за це, навіть комусь іншому. Оскільки отримане зло навряд чи без особливих зусиль кудись само подінеться, вам треба буде передати естафету далі. За цим принципом існує дідівщина в армії  та домашнє насильство. Ображений хоче образити, а щасливий – ощасливити.

Доволі схожа ситуація відбувається з людьми, які в силу певних обставин не відчували любові до себе з перших років життя. Їх не любили батьки, не приймали брати та сестри, з них знущалися у дворі та били в школі. Ставши дорослими такі люди не змінюються внутрішньо. Вони виростають такими, якими їх виховали: загнаними, злими на весь світ, заздрісними, схильні до асоціальної поведінки. І головне. Вони не вірять у те, що любові існує. Оскільки в реальному житті вони з нею не зустрічалися, то не тільки самі не збираються когось любити, але й заперечують існування любові в інших. Для них це реальний життєвий досвід, іншого вони не мають.

Саме такі люди є першими критиками та ворогами дня Валентина. Раз їх ніхто не любить по-справжньому, то значить потрібно зіпсувати це свято й усім іншим. Таких людей дратують не лише поцілунки закоханих парочок в публічних місцях. Їх навіть бісять ні в чому не винні фільми чи милі пісні про кохання. Це все нагадує їм про власну неповноцінність. Кожна валентинка, кожен невинний жарт нагадує та підкреслює, що вони не такі як всі – не здатні любити. Нехай навіть любити та помилятися.

Мені дуже шкода тих людей, які в силу безлічі відмовок позбавляють себе можливості зробити для себе та своїх близьких хоч трішки свята. Можна привести безліч причин тому, чого не потрібно святкувати День святого Валентина. Так, звісно. Це суто комерція, це не православне свято, це порушує наші традиції, це пропаганда блуду та наруга над цнотливістю. Існують сотні поважних і не дуже причин того, чому ми не повинні дарувати своїй коханій людині в цей день червону листівку чи квіточку. Однак, існує лише одна-єдина причина це робити: мені не байдуже, що в цей день відчуває мій обранець чи моя кохана. Розумієте?

Свято Валентина чи День закоханих уже наша з вами реальність. Воно вже є. Воно існує незалежно від того, погоджуємося ми на це чи ні. А якщо так, то очевидно, найкращим способом провести його правильно – це не істерити про його шкідливість, але оцерковити його. Обов’язок християн – явити світу справжню любов, показати як можна любити по-справжньому. Звичайно, це потрібно робити весь рік, не чекаючи 14 лютого. Але в такий день потрібно це робити особливою ревністю та щирістю.

Звичайно, це лише моя точка зору, і я не видаю її за голос усіє Церкви. Все ж, спілкуючись із людьми, особливо одруженими чоловіками та заміжніми жінками, які переживають постійні сімейні кризи, хочеться зауважити, що мати подібне свято, хоча й цілком штучне, але присвячене покращенню якості стосунків дуже добре та корисно. Для нечистого все нечисте. Для християн, які формували свій світогляд на традиції спочатку юдеїв, а потім греків, така практика цілком нормальна. Наше завдання освятити цей світ Євангелією та показати світу норму. Норму будь-якого аспекту людського життя.

Алла Гунченко для Україна Неймовірна

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини