Всі книжки цього огляду – від етнографічної класики до сучасних історій – дійсно нові, оскільки вийшли напередодні Нового року. Але головне – вони сповнені стилістичною новизною, навіть якщо мова про Карпати, дитячі казки чи “квартирне” питання, пише радіо Максимум
“Гомін гуцульської давнини. З гір Карпат”, Михайло Ломацький
Екзотичну подорож у Карпати пропонує автор цієї захопливої книжки, чиє ім’я майже невідоме читацькому загалу. Його знають хіба що у вузькому колі гуцулознавців та літературних критиків, утім, будучи за життя етнографом, фольклористом, публіцистом, культурно-громадським діячем, педагогом, Михайло Ломацький збирав та записував легенди, притчі, повір’я. Як активний член товариства “Гуцульщина” чимало сил і часу віддав дослідженню та художньо-документальному відтворенню минувшини гуцульського краю, що і знайшло відображення в його творах, які увійшли в цю збірку.
“Нема в світі другої країни, яка була б так чарами краси сповита, як наша Гуцульщина”, – переконують нас і тут-таки додають, що мало хто цим переймається, принаймні у 1960-х коли писалися ці твори. “Дивно ж бо, а то й парадоксально, що нашими гуцулами цікавилися від давніх часів і по сьогодні чужинці – не ми, – додає автор. – Цікавилися гуцулами німці, мадяри, румуни, чехи й москалі, а то й англійці, а вже найбільше поляки. Ми ж, за малими виїмками, не багато уваги присвячували їй!”
І навіть згадка про Гната Хоткевича, який у 1930-х зібрав цілий театр з гуцулів і збирався привести його на Схід України, щоб показати їх артистизм і винятковість, але завадила Перша світова війна – не рятує загальну ситуацію, залишаючись для історії лише “малою виїмкою”.
“Моє ліплення оленя”, Тарас Мельничук
(Брустурів: Дискурсус, 2018)
У цього видання – майже детективна історія. Свого часу таємничим дилером був запропонований на продаж архів поета, який вдалося викупити за чималі на той час гроші. Виявилося, що він містить невідомі твори метра прикарпатської поетичної школи, з яких і склався корпус текстів цієї збірки. Поруч із віршами приміщений авторський рукопис, який довелося довгий час розшифровувати. Зате тепер маємо дорогоцінний доробок поета, якого називають Князем Роси, одного з найоригінальніших, найгеніальніших і найтрагічніших українських митців ІІ половини ХХ століття.
“На обкладинці – фото капелюха Тараса Мельничука, – пише упорядник збірки Мирослав Лаюк. – Думаю, під тим капелюхом – маленький олень, замість слона Антуана де Сент-Екзюпері. Сподіваюся, олень, якого ми зліпили, застрибне вам прямісінько в серце”.
“Празька химера”, Євгенія Кононенко
(Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2019)
Авторка цієї книжки завжди дивувала незвичним поглядом на цілком буденні речі, коли таємне – мрії, надії, бажання – ставали явним – в родині, на роботі, в суспільстві, і плюс на мінус завжди давав чорнуху в житті. Ось і цього разу у збірці короткої прози “Празька химера” нам розповідають історії психологічної химерної реальності, якої не існує, але навіть назви оповідань разюче різняться між собою – наче різні полюси нашого з вами буття.
“Зустріч у Сан-Франциско” і “Готелька на Борщагівці”, “Арчибальд і Патриція” та “Чоловік і жінка на дні міста”, “Лілова сукня” і “Гадючник”. З іншого боку, авторка зауважує, що “три-Же цієї книги: ЖИТТЯ, ЖИТЛО, ЖІНКА. Життя не в широкому, філософському, метафізичному сенсі: я живу, я існую, я жива, я не мертва. А у вужчому: я живу в трикімнатній квартирі. Або живу у власному домі. У світі є безліч безхатченків, і вони також живуть». І так виходить, що у вічному пошуку дому знаходяться майже всі герої цієї незвичної збірки. Іноді шукають його навіть не для себе, для інших, які не менш важливі для такої “спорідненої” філософії.
Наприклад у програмовій новелі назвою “Празька химера”, де героїня англійською питається в місті Кафки про ту чи іншу вулицю або сквер, про які мова в довіднику, а їй всюди відповідають російською. “А чи є в цьому місті чехи?” – подумала Марічка, походивши по Празі кілька годин. Коли їх возили по місту в автобусі, це не так було відчутно, а тепер вона вже не могла зрозуміти: чи Прага чеське місто, чи російське?”
“Дивовижні пригоди звичайних речей”, Марина та Сергій Дяченки
Чудернацькі історії, якими повна ця книжка, писалися її авторами для маленької дочки, яка нині вже доросла. Утім, навіть у цьому віці, здається, їй було б цікаво перечитати дивовижні пригоди не менш дивних героїв та персонажів, а вже сучасному читачеві – порівняти їх зі світовою класикою та сучасною психоделією в стилі мультфільму “Жовтий підводний човен” з доробку “Бітлз”. Натомість з суто літературних асоціацій на думку одразу спадає і “Джалапіта” Еми Андієвської, і “Торт в небі” Джанні Родарі.
Наприклад, історія про річку, яка дуже хотіла потрапити до музею, і одного разу їй це таки вдалося, коли взимку вона непомітно для дітлахів вислизнула з-під криги і подалася крадькома до міста. Або пригоди лякливого потяга, який вважав, що він черв’як і його можуть склювати птахи, через що ховався в тунелях, а пасажири від того спізнювалися. Врятувати ситуацію вдалося лише завдяки опудалу, яке відлякувало ворон, але відучити від читання цих захоплюючих і чудернацьких історій їх авторам, здається, вже не вдасться.
“Найкраща у світі фіранка”, Олександр Драган
У цій чудовій книжечці розповідається не лише екзотична історія про двох друзів – Пінгвіна і Панду – але також про те, як вони цінували дружбу зі ще одним героєм пригоди. Горила – старший товариш наших героїв зазвичай запрошує їх до себе в гості, щоб показати черговий раритет зі своєї колекції дивовиж. Ось і цього разу він запросив їх на показ якоїсь рідкісної чудернацької фіранки, на пошуки якої вирушив у нетрі своєї хатинки.
Чи варто казати, що поки він шукав те, чим збирався розважити друзів, ті вигадали свою власну розвагу, яка завершилася не дуже гарно. Щоб виправити ситуацію, малі бешкетники подалися у подорож, шукаючи заміну зіпсутій коштовній речі. У якій, додамо, їх чекало чимало приємних несподіванок. Наприклад, така, що з нею не соромно потрапити до енциклопедії філософських ідей, адже, повернувшись, герої з’ясували, наскільки легко змарнувати час, шукаючи річ, яка, виявляється, завжди була перед ними.
Ігор Бондар-Терещенко
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини