Що там можна побачити? Доволі вузькі звивисті вулички, дратівливі трамваї, від дзвінків яких можна просто оторопіти, люди, які поспішають кудись або просто прогулюються старовинною стесаною ногами бруківкою поміж старовинних і не дуже дерев…
Усе це Львів, а точніше його центральна, історична частина.Колись центр і був власне містом. Тут жили, працювали, народжували дітей і завершували свій земний шлях тисячі тисяч людей різних вір і народів. Але минув час, і центр більше нагадує музей. Весь старовинний Львів нагадує музей, кожна його частинка, кам’яниця і навіть ріг вулиць.
Майже кожен будинок старого міста є пам’яткою архітектури або історії, розповідає про якусь подію чи відому людину. Тут всюди ховаються таємниці, їх потрібно тільки навчитися відкривати — дивитися відкритими очима на все, а головне на те, що над головою і під ногами. Напевно, якби Шерлок Холмс був українцем, то він жив би саме у Львові.Місто можна оглядати скільки завгодно, але найкраще присвятити йому два-три дні. Саме за стільки часу можна побачити хоча б найкраще, вибране. Історій цього місця, легенд і бувальщин вже написано чимало, адже за понад 750 років тільки писемної історії в місті відбулося багато подій. Місто вперше згадали 1256 року, коли навесні трапилася пожежа в тодішній столиці Галицько-Волинського князівства Холмі.
Засновником Львова вважають сина Данила Галицького Лева. За однією з розповідей слуги молодого княжича, який саме будував у цій місцевості замок, знайшли на одній горі лігво великого лева. Син короля Данила вбив страшного звіра і на честь своєї перемоги назвав щойно засноване місто Львовом.Пізніше місто захопили поляки, але воно продовжувало рости, і сюди з’їжджалися люди з усіх усюд.Як стверджує легенда, колись давно до Львова з далеких країн прибув бідний менестрель. Мешканці міста насолоджувалися його дивними піснями, молоді панночки закохувались у нього, а старі поважні купці дарували гроші. Але менестрель сумував. Причиною його смутку була горда красуня, яка проходила повз нього на площі Ринок і не звертала уваги на його музику. Менестрель прослідкував за коханою до її будинку. Одного осіннього вечора, коли накрапав ніжний львівський дощик, музикант заграв під її вікнами сумну мелодію кохання. Він грав на лютні цілу ніч i лише під ранок замовкли його струни i люди побачили померлого від кохання менестреля. З того часу у глибокій тиші можна почути, як львівський дощ виграє сумну мелодію кохання, i видно, як старе місто плаче разом із ним.
Мають свої легенди і найстаріші будинки. Колись дуже давно у будинку на Краківській вулиці мешкав один багатий чоловік. У львів’ян була давня традиція запрошувати до себе бідних та жебраків на свята і пригощати їх. Особливо цим славилися личаківці, які навіть прислуговували дідам, які сиділи у них за столом. Чоловік же з Краківської був страшенним скнарою і, незважаючи на свої великі статки, жодного разу не запросив бідного, щоб розділити з ним обід. Коли він помер, то душа не знаходила спокою і щоночі у його покої щось торохкотіло у комині або перевертало меблі. Родина померлого зі страху ніколи не заходила до покою, де жив привид.Але одного разу до лихого помешкання попросився подорожній. Покласти його на ніч не мали де, хіба у кімнаті, в якій жив привид покійного. “Жодних привидів я не боюся”, — сказав мандрівник і зайшов з вечерею, яку йому дали, до страшної кімнати, промовляючи: “Благослови, Боже, і пробач гріхи тому, хто сидить у комині, нехай вийде до мене і зі мною вечерю розділить”. І тої ж миті з комина вилізла темна постать вся у сажі: “Дякую тобі чоловіче, що збавив мене з покути. Адже я вже багато років покутую за те, що ніколи не пригостив жодного голодного. І мав я до тих пір покутувати, доки мене хтось їсти не попросить”. І, ставши білим-білісіньким, чоловік зник з очей.
Львів належить до місць, які не відвідати просто гріх. Це місто, в якому заняття і розвагу може знайти кожен. Тут і гамору повно для веселих компаній, і тихих музеїв, театрів та сонних площ є вдосталь. Але, якщо їхати до Львова, то завжди варто пам’ятати про одну річ — каву. Вона там найсмачніша, адже всю колишню Австрійську імперію навчив кавувати, здається, саме львів’янин.
Автор: Володимир Мороз
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
