Східна мудрість говорить «ніхто тобі не друг, ніхто тобі не ворог, кожен для тебе вчитель». Кожен з вас – учитель, навіть якщо у вас інша професія в житті. Батько, мати, бабуся, дідусь – все це викладачі для дітей.
Ви не помічали, як дітям зараз нудно в школі? За радянських часів писали про «активізацію процесу навчання», а зараз ми не знаємо, що робити з цими гіперактивними дітьми. Діти нові, а ось ми залишилися старими.
Не ображайтеся, але нам потрібно піднятися до рівня дітей, тому що саме вони допомагають нам стати людьми.
Коли вчитель говорить про свій клас, він вказує на відмінників: «Це Машенька, моя найкраща учениця». Але невже це привід для гордості? Учитель повинен пишатися слабкими учнями, яких він зробив сильними.
Одного разу в одній сільській школі хлопчик вдарив дівчинку палицею. Вдарив так боляче, що вона заплакала – і одразу поскаржилася татові. Тато був вчителем в класі. Хлопчик втиснувся в стінку в очікуванні покарання. Як вчинив викладач, щоб виховати і дівчинку, і хлопчика? Він посадив дівчинку на коліна, щось прошепотів їй, а потім запитав: чи залишилося на підвіконні малинове варення? Дівчинка взяла банку з варенням і простягнула хлопчикові, який її образив. Він не взяв – відвернувся і заплакав. Коли це відбувається щиро, діти отримують образ вибачення. Якщо це буде примус «йди і вибачся», вони отримують образ насильства.
Вчителя, про якого я розповів, звали Лев Толстой.
У Радянські часи говорили, що вчитель – це солдат партії. Хто такий учитель зараз? Це совість.
Що робить викладач, якщо учень запізнюється? Він вказує на це. Наступного дня учень знову запізнюється. Вчитель нагадує йому: «Ти вчора теж запізнився». Наступного разу він не пустить учня в клас або попросить викликати маму. Як повинен зробити вчитель? Сказати «Заходь, я тебе чекав». Сказати, що без цього учня йому було сумно і важко вести урок – а тепер йому, вчителю, радісно, що він прийшов. Тому що для дитини не існує минулого, не існує «вчора», вона завжди спрямована у майбутнє. Ніколи не нагадуйте дитині про минуле.
Справжніх вчителів від Бога 0,05%. Але це як рятувальники на морі. Не потрібно багато людей, щоб врятувати потопаючого.
Частіше показуйте дітям, що ви чогось не знаєте і просите їх вам допомогти. А потім дякуйте їм за цю допомогу.
«Домальовуйте» своїх дітей і один одного. Спілкуйтеся з дитиною так, наче вона вже зараз така, якою ви хочете її бачити. Шукайте в ній хороше і регулярно це помічайте. Перед сном ви сідаєте поруч з нею і кажете: «я не очікував, що ти такий щедрий – можна тебе за це поцілувати?». Дев’яносто відсотків нашого життя управляється підсвідомістю, і кожна подібна фраза – це штрих, яким ми буквально домальовували підсвідомість людини. В майбутньому ця людина стане такою, якою ви її бачили вже зараз. Домальовуйте чоловіка або дружину, друзів, колег. Перебільшуйте. Адже ми всі любимо компліменти і добрі слова. Так ви поливаєте насіння моралі інших в майбутньому.
Довіра піднімає вас в очах дитини більше, ніж спроба піймати її на брехні
Почуття виховуються подібним. Хочете, щоб дитина була з вами відвертою? Будьте з нею відверті самі.
Школа вчить граматичній побудові, а не ставленню до мови. Діти чують не слова, а те, що стоїть за ними. Мова, ваша інтонація, почуття – вісімдесят відсотків сили виховання залежить саме від цього.
Важлива не правильна відповідь. Рішення, те, що відбувається в цей момент в голові і серці дитини – ось що важливо.
Мій син Паата в 12 років так нагрубив мамі, що довів її до сліз. Бабуся і сестра намагалися з ним поговорити, але в такі моменти втручатися не можна. Навіть пояснення батька ні до чого не приведуть. Я нічого не сказав. Минув тиждень, Паата вже забув про те, що трапилося. І я підійшов до нього і запросив прогулятися для «чоловічої розмови». Такої, про яку мама не мала нічого знати. Ми йшли мовчки, а потім я звернувся до сина:
– Хочу, щоб ти дав мені пораду. Одного разу я закохався в одну жінку. І я пообіцяв їй, що якщо вона вийде за мене заміж, то я ніколи не дам її скривдити. Як ти вважаєш, це правильно?.
– Звичайно, правильно», – відповів він.
– А ти коли закохаєшся, даси своїй майбутній дружині таку ж обіцянку?
– Звичайно, дам! – відповів Паата.
І тоді я йому сказав:
«Тепер допоможи мені, будь ласка. Я не знаю як бути зі своїм сином, який образив мою улюблену жінку. Підкажи, що мені робити. Адже я дав їй обіцянку».
Це і є шокова терапія. Він довго, довго мовчить. Але те, що в цей момент кипить всередині нього – саме це і творить людину.
– Покарй мене, – нарешті каже він.
– Навіщо? Я не для цього тебе покликав. Нас двоє, і ми повинні захищати наших жінок. Допоможеш мені в цьому?
– Допоможу, – відповідає Паата.
Я тисну йому руку і кажу:
– Ходімо додому. І давай про це ніхто не дізнається: ні мама, ні бабуся. Це буде наша, чоловіча розмова.
Джерело: drugienovosti.project-splash.com
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
