У Міжнародний день людей похилого віку «Львівська газета» поспілкувалась із нетиповою 68-річною львів’янкою
Люди, яким «за 60», сидять вдома, бавлять внуків, і тільки й мають розваг, що готувати, плести шкарпетки і дивитись телевізор. Це типовий стереотип,- переконує львів’янка Марія Пронів. І власним прикладом показує, що старість може бути навіть більш насиченою, ніж чиясь молодість.
Про перший «самостійний хліб»
Народилася я 1949 року у маленькому селі на Львівщині. У школу доводилося ходити по 7-8 км. Сім’я мала п’ятеро дітей. Однак, мама встигала і по господарству працювати, і дітей виховувати. Мабуть, я на неї дуже подібна, бо і в мене стільки ж енергії. Але такі часи були, що потрібно було чимшвидше йти на свій хліб заробляти. Після закінчення восьми класів, вирішила вступати до Львівського медичного училища. Успішно закінчила навчальний заклад –і мене направили працювати на Далекий Схід, на станцію Сучан, під саму Японію. Їхали туди 11 діб, часто зупинялися. Пам’ятаю, як ноги у Байкалі мили. Звідти ще відправляли мене у відрядження на Кавказ, я тоді навіть додому не заїжджала, хоча через Харків їхала. Але вже тепер розумію, що обставини якраз і привили мені тягу до подорожей.
Про працю у «багатій західній Україні»
У тому краї, де я працювала, вважали, що у нас, на західній Україні, люди краще живуть, ніж там. Я і повірила чомусь у ті слова, подумала, що можливо так швидко все змінилося, – і не привезла нічого цінного додому, хоча жила біля Японії, а там техніка була в рази кращою за ту, що була тоді у Львові. Приїхала додому, а все виявилося неправдою.
Повернувшись додому, стала працювати медсестрою у Львівській обласній лікарні. Пропрацювала кілька місяців, а там старша медсестра виїжджала до Ізраїлю і мене попросили замінити її. Так у трудовій і значиться за 10 років, що прийнята на роботу тимчасово старшою медсестрою. Працювати було нелегко, і мама взяла з мене обіцянку, що вступлю до інституту, щоб мати вищу освіту. І так я вступила до медінституту на стаціонар фармації у 27 років. Після 5 років навчання, стала працювати в аптеці провізоркою.
Коли в Україні постало питання відкривати гомеопатичні аптеки, я пройшовши курси, стала заввідділом гомеопатії. Після народження другого сина вже пішла на керівну посаду в іншу аптеку, яку фактично ще потрібно було добудовувати.
Про мрії і роботу для душі
Часом у житті треба щось пустити на самотік. Працювати, звісно, але й вимальовувати свої мрії. Це мама навчила мене мріяти. Я зараз маю усе, що намріяла собі у дитинстві. І тоді я теж вірила, що всього бажаного досягну.
А зараз я вже відійшла від робочих питань. Усіх грошей не заробиш, тож вирішила займатися чимось для душі. У США я бачила, що люди похилого віку працевлаштовані в різних сферах, зовсім не так, як у нас поки що.
Про життя після шістдесяти
У 2010 році я вперше прийшла на навчання в «Університет ІІІ віку», який організовувала одна політична партія. Там можна було вивчати іноземні мови, психологію тощо. Я може і багато в чому переступила тоді через себе, позбавилася якихось страхів. Тоді ж і сіла за кермо.
Пробувала себе ще багато в чому. Навіть машинку електричну купила для шиття, але ні – не йшло (усміхається). Треба ж робити щось, що б до душі було. А після відвідин одного концерту зрозуміла, що хочу і сама співати. З’ясувала, що в мене сопрано. Відтоді ще й співаю.
Відвідувала також «Університет ІІІ віку» від Львівського університету фізичної культури. Є такі ж заняття і від Львівського національного університету імені Івана Франка. Зараз їздимо з громадською організацією «Золоті роки» із концертами містами України. Дуже гарно нас скрізь зустрічають. У 2014 році навіть у Париж їздили з колективом, виступали на фестивалі «Із любов’ю до Парижа». Діти кажуть, що треба вдома зробити окремий куточок для всіх моїх дипломів, грамот і подяк. Стільки їх уже назбиралося!
Про шпагат, гнучкість і тренажерний зал
Десь із 4 роки уже займаюся у тренажерному залі: часом із тренером, часом без. Тут головне – робити розтяжки. Після 60 років і на шпагат сіла. Далі планую поїхати у складі української збірної для людей старшого віку на спортивний фестиваль у Хорватію.
Про найближчі плани
Цього місяця, вирішила, розпочну вивчати іспанську мову. Знаю англійську, німецьку, польську, російську мови. Маю ще вдосталь бажань – наприклад, побувати у Британії, Ірландії та Данії. Подорожувати світом варто хоча б для того, щоб оцінити красу землі, де ми живемо!
Про щастя
У мене гарне життя. Мені завжди щастило на людей. Я не вірю, що є погані люди чи злі, таких я не зустрічала. Якщо людина такою і постає, то тільки тимчасово, на те мусять бути причини. Передусім треба бути чесним перед собою і всіма. І робити все поступово – крок за кроком. Тоді все вдасться. Про себе думаю, що я – найщасливіша!
Усі фото – Марії Пронів
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
