“На нас очікує чорний вересень. Жовтень. І листопад. Я тільки можу попередити. І я попереджаю.” – Роман Скрипін

Навздогін автівці Пинзеника й сина Порошенка. Здавалося б – сакральна людинонька – “козак Гаврилюк”.

Але немає вже ніякої сакральності ніде. Зрозумійте це. Насувається гнів. Правдений, справделивий та одночасно не справделивий і хаотичний.

Ви, переможці “Революції гідності”, ви все просрали нах*й. Ви. Не я. У вас був не шанс, а гіпер-шанс. 4 роки це дуже багато. Це не “лиш 4 роки”, а “аж 4 роки”! Ви нічого не зробили. Ви не змінили країну відповідно до запитів Майдану й революції Гідності. Про що був Майдан. Про Гідність. Про те, що людина в цій країні не принижуватиметься ніким ніколи.

Ви ж, натомість, і далі принижуєте людей. Ви нічого геть зовсім не зробили, аби Людина в цій країні розправила плечі / крила. Ви не відкрили шлюзи можливостей. І тепер волаєте за реванш! Реванш це ви. Уся ця “більшість” у ВР. Якої немає. Усі ви, включно з “Опоблоком”, якого немає як “опо”. Це просто блок. Ви одне ціле. У вас спільні поняття і схематоз з вирішення питань.

Ви – колективний внутрішній Путін. Ви і є внутрішні окупанти, які водять за ніс цілу країну у сподіваннях. Не дивуйтеся, коли вас усіх гуртом виноситимуть на вилах. Вішатимуть й рубатимуть голови. Ви самі спровокували цей бунт, який наближається. І в цьому нічого хорошого немає.

Ви самі проїб*ли усі шанси. Ви самі втратили відчуття ґрунту під ногами. А межа, вона завжди є. Забувати про неї не просто гріх, а й утилітарно небезпечно. Єдине, за що я молюся особисто, це одна штука – не втратити КРАЇНУ. Мені вас не шкода. А свою країну, а не вашу державу я хочу мати. Щоб вона у мене була. Затишна, зручна, технологічна, освічена, справедлива.

Після 2011 і цього ефіру, мені писали багато “як ти знав?” (туда-сюда). Я нічого не знав. Я просто бачив очевидне. І нині пишу про те, що бачу. Для того, аби схаменутися, й закрутити рулетку назад критично мало. Максимум – місяць. І це – неймовірні зусилля. Не можна прокрутити все назад, не можна запхати зубну пасту в тубу. Так не буває.

Все пішло, на жаль, за критичною парадигмою. Я про взаємини суспільство – влада. Тут руйнація. Відсутність довіри. А відак, як наслідок – насильство. Влада сама показує що боїться сили. А сила не відчуває меж. Інтелігентності та інтелекту тут не буде. Що буде? Будуть просто пиздити в прямому розумінні чиновників та наближених. Під “гарячу руку” можуть потрапити усі. Навіть журналісти.

Нині має спрацювати поліція (в межах своїх повноважень). Мені прикро, але нарожні депутати й міністри і навіть САМ президент не відчувають напруги знизу. Немає одного клапану. Є кипіння тотальне. І, як у впиадку з пароваркою, знесе усю кришку. Ви це розумієте? У вас лишилося, насправді пару тижнів, аби випустити пар.

Я боюся, щоби мене не правильно зрозуміли. Я безсилий відвернути найгірше. Я тільки можу попередити. І я попереджаю. Те, що буде восени, не питатиме за нашу освіту, політичні погляди й решта. Чим більше ви будете розумним, тим більше ви дістанете в табло.

На нас очікує чорний вересень. Жовтень. І листопад. Я б хотів помилятися, проте нашим політикам властивий інстинкт “бігом вперед” без думки, що буде потім.

Джерело: То є Львів

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини