Діти допомагають нам дивитися на життя простіше, цікавіше та веселіше:
Син прийшов 1 вересня додому зі школи. Я запитаю: «Сину, що нового в школі?» Відповідь була приголомшливою: «Булочки в їдальні подорожчали …»
* * * * *
Завжди подобалася логіка і пам’ять дітей. Моя тітка працює вихователем в дитячому садку.
Якось розповідає:
– Нова група, дітки нові, перші дні. Підходить до мене дівчинка і звертається «Ірина Тігровна». А тітку звуть Ірина Львівна. Ось так дитина запам’ятав ім’я та по батькові нового вихователя.
* * * * *
Запитую у сина: «Навіщо ти читаєш книгу про виховання дітей?»
«Контролюю тебе, щоб не перегинала палицю …»
* * * * *
– Тату, а поцілувати?
– Куди ?!
– Під хвостик …
– У попку, чи що ?!
– У шийку, тато! На голові хвостик!
* * * * *
– Я вчора вдарилася боляче…
– Плакала?
– Ні.
– Молодець! А чому не плакала?
– Так вдома ж нікого не було …
* * * * *
– Мамо, а цей гігантський шматок торта ти залишила Маші?
– Ні, тобі.
– Такий маленький шматочок ?!
* * * * *
Донька скаржиться:
– Мама, мене кактус вколов!
– Соня, напевно це не він тебе, а ти об нього вкололася?
– Ні, мамо! Він перший почав!
* * * * *
Світлана (3 роки) сидить за столом, їсть і базікає без перерви.
Тато:
– Закрий рот і їж!
Вона так уважно на нього подивилася і видала:
– А як же я макарони їсти буду? В ніс, чи куди, запихати?
* * * * *
Дочка (4 роки 11 місяців) весь вечір нила, щоб я дала їй чергову цукерку. Я трималася майже до кінця, випробувавши як педагогічні методи (пояснення шкоди солодкого), так і залякування (карієс з’їсть зубки) і банальний шантаж (завтра дам дві). В кінці нерви не витримали, і дитина домоглася бажаного.
Запхала бігом цукерку в рот, поки я не передумала, і задає мені питання, відповіді на яке я не знайшла:
– Ну, ось скажи, і навіщо було псувати один одному нерви стільки часу?
* * * * *
Син (3,5 роки) дивиться мультики. Черговий – тільки починається.
– Мама, це про кого?
– Про Сіру Шийку.
– Про кого?
Я, жалісливо: – Про качечку, яка крильце зламала.
– Кому зламала?
* * * * *
Сидячи на лавочці у дворі, ми з Ігорем спостерігаємо таку картину:
хлопчик Ігорового віку (роки 2) відламує у дерева гілку і починає нею розмахувати.
Я розповідаю синові:
– Бачиш, що хлопчик зробив? Так робити не можна, деревцю теж боляче. Так робити погано.
– Хлопчик поганий?
– Так.
Важко зітхає, крекчучи, сповзає з лавки:
– Піду, поб’юся…
* * * * *
– Мамо, дякую тобі дуже за те, що ти моя мама. Якби у мене була інша мама, я б від неї втік і пішов шукати тебе …
* * * * *
Сашина тітка вирішила зробити живильну маску на обличчя. Та не за допомогою новомодних кремів, а за давнім народним рецептом. Але не встигла вона накласти маску, як тут же примчав Сашенька (5 років). Він не злякався, але здивувався неабияк і запитав:
– А навіщо ти обличчя намазала?
Тітка прямо відповіла:
– Щоб бути красивою.
– Да-а-а? – недовірливо каже Сашенька. – А по-моєму, так ще гірше стало.
* * * * *
Граємо з Оленою в «слова». Їй дістається слово на літеру «Т».
Каже:
– Треба.
Я їй пояснюю:
– За правилами, таке слово не приймається, можна тільки іменники.
– Мама, ну як же, ти ж сама мені часто говориш: «Є таке слово – треба»!
* * * * *
Надя (3 роки 10 місяців) пристала до мами:
– Мама, дай мені пиріг, ну, мам, ну, дай мені пиріг!
Мама:
– Якщо замовчиш, дам.
– Мама, я мовчу. Все, я мовчу-у-у, я мовчу-у, мама!
* * * * *
Вітя, 4 роки, розповідає дідусеві:
– Так, наречена у мене в садочку є. Але кожен день різна. Хто в красивій сукні прийде – та й наречена.
* * * * *
Христина (6 років):
– Матусю, а чому татко закашлявся, коли я йому сказала, що знаю відмінний спосіб, як йому швидко стати дідусем?
Я, зніяковіло:
– І як же, доню?
– Йому просто треба пофарбувати волосся в білий колір і приклеїти бороду!
* * * * *
– Мамо, а тебе в садок не візьмуть!
– Чому?
– Тому що ти на горщик не помістишся!
* * * * *
Граємо з Катею (2 роки 10 місяців) в лікаря.
Вона – пацієнт, лягає на диван. Я, як лікар, беру інструменти з набору і сідаю поруч:
– Так, на що скаржимося?
Катя:
– На бабусю.
* * * * *
Льоня (4 рочки) порізав пальчик на руці. Сидить на підлозі і схлипує. Намагаюся його втішити: – Це нічого! Рани прикрашають чоловіків! На що Льончик зауважує:
– Але ж чоловік повинен бути цілий!
* * * * *
Був період, коли донька дошкільного віку постійно зізнавалася мені в коханні. Заліземо на диван, обіймемося міцно і ведемо розмови «за життя». А потім вона повисне на шиї і що-небудь таке скаже … таке … прямо розтанути можна від щастя. Ну, наприклад: – Мама! Ти навіть краще собаки!
* * * * *
– Мамо, а Яся вилку впустила! Знову врукопашну їсти!
Джерело: Coma.in.ua
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
