Його називають людиною-епохою. За його ролями можна вивчати історію і пізнавати Україну. Геніальний і самобутній артист, видатний діяч культури, непересічний талант – і це далеко не весь послужний перелік Богдана Сильвестровича Ступки.
Достатньо назвати його ім’я – й усі, навіть люди далекі від мистецтва, знають про кого йдеться. Так було й за життя Майстра. Богдан Сильвестрович був людиною щасливою не від загальної популярності, а від того, що все життя займався улюбленою справою й отримав за це визнання і славу.
До сцени Богдан звикав ще змалку: батько співав у хорі Львівського оперного театру, дядько був там же солістом, а тітка – головним концертмейстером. Проте, у Богдана була інша мрія – вступити на хімічний факультет.
Та оскільки іспити він склав невдало, то влаштувався в обсерваторію, працював деякий час у Баку. Згодом вступив на заочне відділення філологічного факультету Франкового університету. І все ж доля привела Ступку до мистецького середовища. Він закінчив акторську студію при Львівському академічному драмтеатрі, де працював до 1978 року.
Актором кіно Ступка став у 29 років. Дебютував у фільмі Юрія Іллєнка “Білий птах з чорною ознакою”, у ролі Ореста Дзвонаря. На рахунку видатного артиста безліч ролей починаючи від шекспірівського короля Ліра і закінчуючи Майстром Булгакова.
У переліку чимало історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький (“Чорна рада”), Іван Мазепа (“Молитва за гетьмана Мазепу”), Богдан Хмельницький (“Вогнем і мечем”), і навіть Чингісхан (“Таємниця Чингісхана”). Однак, для багатьох він залишився могутнім і сильним Тарасом Бульбою. Митець навіть побував у Запорізькому краї, на славній Хортиці, де знімали однойменний художній фільм.
Незважаючи на неймовірну зайнятість, Богдан Сильвестрович вважав, що в житті немає нічого важливішого за сім’ю. І коли родина поповнювалася онуками, він жартував, що клан Ступок розростається.
Актор не раз говорив, що його спадок – не ролі. Найважливіше, що він залишить після себе – це нове покоління талановитих артистів. Своїх сина й онуків, які пішли його стопами, він учив бути не акторами, а людьми.
За життя Богдан Ступка встиг побувати міністром культури. З 2001 був художнім керівником Національного академічного драмтеатру імені Івана Франка. Після смерті видатного актора у Мінкульті заявили, що історія українського театру і кіно розділилася на дві епохи: до і після Ступки.
Біля входу в театр знаходиться бронзовий відбиток руки Майстра. Богдан Сильвестрович ніби й сьогодні присутній у рідному театрі, де цілі дні проводив, граючи, керуючи, спілкуючись із колегами, друзями, журналістами.