Філарет: Якщо хочеш у владу, йди туди тільки тоді, коли готовий принести себе в жертву й служити народу. А коли йдеш, щоб наживатися, то ти вже грішиш перед Богом

1077

Про канони, канонічність і пов’язані з цим маніпуляції, про те, від кого залежить здобуття українською церквою незалежності, через кого вирішення затягується й чому влада має втрутитися у цей процес, в ексклюзивному інтерв’ю виданню Тиждень.ua розповів Патріарх Української Православної Церкви Київського Патріархату Філарет, інформують tyzhden.ua.

Два роки тому церква брала активну участь у подіях на Майдані, ставши на бік народу. Якою сьогодні має бути позиція церкви, коли в суспільстві спостерігається таке велике розчарування?

– Церква в усі віки була, є і буде з народом. Народ – це частина церкви, тому вона піклується за свою паству. Коли ми підтримували Майдан, то підтримували український народ, який опинився в умовах неправди. Таким чином церква виконала свій обов’язок.

Тепер Україна перебуває в складному становищі. Є зовнішня агресія з боку Росії, яка тимчасово захопила Крим і намагається захопити Донбас. Відчувши, що силою не переможе, агресор прагне використати внутрішні українські проблеми. А в чому головна українська проблема? Це корупція і реформи, які наша країна повинна провести. На жаль, їх гальмують олігархи, що наживаються на українцях, і партії, які борються за владу. Якщо коротко, влада не йде дорогою правди, служить собі, а не народу й державі. Не вся влада. Але в ній багато корупціонерів, які прийшли заради власної наживи.

Що робити? Найперше треба захищати свою державу. Бо цими внутрішніми суперечностями й нестабільністю користується агресор. Не взяв Україну зброєю, хоче взяти через хаос і безлад. Зберегти в цих умовах державу – головне завдання українського народу. Якщо ми не зробимо цього, буде те, що зараз у Криму й на Донбасі. Якщо спитати кримчан чи мешканців Донбасу, коли їм краще жилося, нині чи тоді, коли вони були в складі України, то всі скажуть, що зараз гірше. Але ж гірше ви обрали самі. Ви не захищали Україну, а піддалися спокусам. І це приклад того, що може статися по всій Україні, якщо ми не збережемо державу.

Друге – все-таки подолати корупцію і здійснити реформи. По-перше, судову. Бо там, де несправедливий суд, немає правди. Там страждання і незадоволення. А по-друге, зробити справедливою податкову систему, щоб мільярдери не наживалися, у той час як прості люди бідніють. Бо чому це відбувається? Тому що неправда. І треба зробити так, щоб усі люди, олігархи, бізнесмени, прості люди жили за справедливими законами.

І без церкви тут не обійтися. Церква повинна голосно сказати правду, що біди народу від несправедливості. Несправедливі закони, несправедлива сама система. І над усім цим панує корупція. Тому церква голосно заявляє, що проти корупції. Ми звертаємося до своїх вірних, які є в парламенті, уряді, серед чиновників: не забувайте, що ви при владі тимчасово. Коли постанете перед Богом на суд, там не виправдаєтеся. Більшість їх християни, а як християни вони повинні виконувати заповіді. І головна заповідь – любити ближніх, тобто любити свій народ. Якщо хочеш у владу, йди туди тільки тоді, коли готовий принести себе в жертву й служити народу. А коли йдеш, щоб наживатися, то ти вже грішиш перед Богом, адже несправедливо збагачуватимешся й робитимеш шкоду людям.

Нині триває підготовка до Всеправославного Собору, на якому планувався розгляд питання українських церков і можливе надання УПЦ КП автокефалії. Питання непросте, і, мабуть, самій церкві його вирішити буде складно. Чи повинна влада втручатися в цей процес і якось сприяти?

– Йдеться не про Всеправославний Собор, а про утворення в Україні однієї православної церкви, незалежної ні від Константинополя, ні від Москви. Сьогодні такою незалежною церквою є Київський патріархат. Водночас православна церква в Україні розділена, і тому ми зараз намагаємось об’єднатися. Чи відбувається цей процес? Відбувається. Яким чином? Народ побачив, що Московський патріархат служить інтересам не України, а Росії. Це видно з того, що він каже людям неправду, розповідаючи, що на Сході йде громадянська війна, а не агресія Росії, яка користається там сепаратистськими настроями. А чому церква не каже правду, хоча повинна це робити? Тому що залежна від Москви. Народ це побачив і тому відходить від тієї церкви. Процес об’єднання вже розпочався. Коли він закінчиться? Тоді, коли ми об’єднаємося, і не тільки віруючі, а й єпископат. І це може статися, коли УПЦ КП буде визнана як автокефальна церква. Ми сподіваємося, що так буде. Для цього ми повинні звертатися до Вселенського Патріарха.

Чому до нього? Бо Київська митрополія незаконно приєднана до МП, неканонічно. Москва кричить, що все повинно бути за канонами. Але й ми за те, щоб за канонами. І якщо так, то давайте все по порядку. Ви Київську митрополію приєднали до МП неканонічно? Неканонічно. Вселенський патріархат не визнає Київську митрополію в складі МП? Не визнає. Доказом цього є надання автокефалії православній церкві Польщі 1924 року, коли Вселенський Патріарх дав Томас цій церкві на підставі того, що вона перебувала в Київській митрополії. Тому за цією ж канонічністю Вселенський Патріарх має надати автокефалію українській церкві. Знову ж таки чому? Бо Україна стала незалежною державою. Коли вона не була такою, не було підстави. А сьогодні підстава є. І оскільки Київська митрополія – канонічна територія Вселенського Патріарха, ми повинні звертатися до нього.

Чи повинна держава звертатися з проханням дати Томас про автокефалію? Повинна. Адже це безпека держави, і вона має про це турбуватися. Безпекою є незалежність церкви від іншого центру, від Москви. А незалежною церква може стати через акт Константинопольського патріархату. Тому щодо отримання Томасу про автокефалію мають турбуватись і церква, і держава.

Які відносини між УПЦ КП, Вселенським Патріархом та іншими православними церквами? Як вони ставляться до ідеї надання автокефалії українській церкві. Хто цьому сприяє, а хто, навпаки, шкодить?

– Річ у тому, що майже всі православні церкви вважають: Україна повинна мати свою церкву. Зокрема, і Вселенський Патріарх та інші патріархи. Так, перешкодою є Москва. Вона готова розколоти все православ’я на дві частини заради того, щоб не дати українській церкві бути автокефальною, адже через церкву російська держава впливає на Україну. І тому Вселенський Патріарх сповільнює процес, бо не хоче розривати світове православ’я. Натомість Москва готова це зробити заради своїх імперських намірів. Якби в Україні була автокефальна церква, незалежна від Росії, то не було б відокремлення Криму чи війни на Донбасі. Церква об’єднала б увесь український народ, не було б пропаганди й неправдивої інформації. А так московська церква, навпаки, служить на
користь пропаганді Москви.

Не секрет, що російська церква доволі впливова. Чи можливо, що у світлі подій на Близькому Сході, де винищують християн і Росія представляє себе їхнім захисником, українське питання відійде на задній план і наших союзників серед православних церков поменшає?

– Те, що на Близькому Сході нищать християн і примушують їх покидати свою землю, відомо всьому світу. І ми на боці християн. Водночас ми не можемо звинувачувати в тому, що відбувається, весь іслам, адже він теж не хоче війни. Там є агресивні сили, які іменуються «Ісламська держава», і якраз вони носії тероризму, вони нищать християн. Я нещодавно зустрічався з послами арабських країн, і вони на підставі Корану доводять, що іслам проти цього насилля, він хоче жити з християнами в мирі та злагоді.
Треба розуміти: те, що відбувається на Близькому Сході, не відволікає Європу й Америку від України, вони не випускають її зі свого поля зору. І тому санкції проти агресора продовжуються та продовжуватимуться доти, доки Росія не стане
миролюбною країною.

Разом із тим не можна сказати, що Росія не захищає християн на Сході. Захищає. Але під цим виглядом вона там має і свою політичну мету. Оцього не треба забувати. І церкви все-таки бачать правду, тому й підтримують нашу церкву та Україну. І врешті-решт ми переможемо. Ми ж не хочемо ні з ким воювати, зокрема й із Росією. А Росія хоче Україну захопити. Отже, правда за нами.

Чому ми хочемо в Європу? Ми бажаємо приєднатися до демократії, свободи, справедливих законів, новітніх технологій. Ми знаємо, що в Європі є багато недоліків, але не до них прагнемо, а до кращого, давши їй також те краще, що є в нас: духовність, моральність, релігійність, яка в Україні вища, ніж у багатьох європейських державах.

Не можу не запитати вашої думки про підписану Папою та Московським Патріархом декларацію…

– По-перше, не треба цю декларацію підносити так, ніби то важливий історичний прорив. Цього немає. Тому що Папи з православними патріархами зустрічалися вже багато разів. І перша така зустріч була з Патріархом Варфоломієм. Також він зустрічався з Єрусалимським Патріархом. Тому зустріч МП із Папою не є чимось винятковим.

Добре це чи ні? Добре. Є в тій декларації багато такого, проти чого ми не можемо виступати й підтримуємо, бо це не тільки їхнє бачення. Наше бачення таке саме. Але що в ній недобре? Те, що вони домовилися за спиною України вирішувати українські справи. І це обурює не тільки УПЦ КП, а й греко-католицьку, римо-католицьку церкви. Католики не задоволені тією декларацією, бо в ній сказана неправда про Україну, бо Папа й Патріарх Кірілл назвали події на Сході протистоянням українців, а не агресією Росії. А це неправда.

І про нашу церкву сказано несправедливо. Там говориться про те, що єдність православних в Україні повинна звершуватися на підставі канонів. Ми за. Але назвіть нам ці канони, на підставі яких ми маємо об’єднатись. Ось є канон, 34-те апостольське правило, яке каже, що кожен народ повинен знати свого першого єпископа. Чи це митрополит, чи архієпископ, чи патріарх. Але перший незалежний.

То на підставі цього канону ми маємо об’єднуватися? Якщо так, то ми за. Але знову ж таки вони всупереч канонів приєднали Київську митрополію до МП. Відмовтеся від цього порушення, якщо хочете на підставі канонів. Не треба вносити плутанину в уми людей, бо вони не розуміють, про яку канонічність ідеться. А йдеться ось про що: все, що від Москви, канонічно. Наприклад, Київську митрополію приєднали всупереч канонів – канонічно. Молдовську церкву приєднали – канонічно. Грузинську приєднали – канонічно. Тому що це Москва. А все, що проти Москви, не канонічно. Тому, щоб говорити про об’єднання на підставі канонів, треба, по-перше, назвати ці канони, а по-друге, звернутися до історії. І вже на підставі й канонів, й історії вирішувати сьогоднішні питання. Подібно до того, як зараз Москва, вчиняв свого часу й Константинопольський патріархат, тримаючи болгарську, грецьку та румунську церкви під своєю владою. Коли розпалась Оттоманська імперія і держави стали утворювати свої самостійні церкви, Константинополь виступав проти, але врешті змушений був визнати автокефалію всіх церков, що входили до його складу. Це історичний досвід.

Скільки ще є таких церков, як УПЦ КП, що перебувають у підвішеному стані?

– Це насамперед македонська церква, чорногорська, американська автокефальна, яка не визнається грецькими церквами, та японська. Українська церква не єдина з тих, хто перебуває поза євхаристійним єднанням.

Яка ситуація з вашою церквою нині на окупованих територіях Донбасу й Криму?

– У Києві й по всій Україні МП кричить, що КП захоп­лює його храми. Цього в дійсності немає, це неправда. А ось про те, що вони роблять на Донбасі та в Криму, мовчить, хоча там порушуються права людини, Конституція, на Донбасі відбуваються гоніння, і не тільки на КП, а й на УГКЦ, РКЦ, протестантські церкви. Там визнається тільки московська церква, а решта гнані й не мають можливості звершувати відкрито богослужіння. То чого ж ви мовчите? Чи для вас це благо?

У Донецькій єпархії в нас було більш ніж 80 священиків. Частина покинула окуповану територію. Так само і в Луганській області, так само в Криму. Але частина лишилася. На Донбасі богослужіння УПЦ КП звершуються, але катакомбно, підпільно. Відкрито не можуть.
У Криму кілька храмів у нас забрали. І МП про це також не кричить, що вони захопили наші храми. Справді захопили. У тих, що ще є, богослужіння звершуються, але обмежено. На них постійно тиснуть, щоб вони реєструвалися за законами Росії й ставали громадянами Росії, а вони не хочуть. Архієпископ Климент там стоїть твердо.

Віднедавна ви дістали дозвіл відправляти богослужіння в одному з храмів Софії Київської, що викликало чимале обурення. Як це пояснити?

– Це знакова подія, яка свідчить про те, що Україна як держава перемагає. Цю святиню побудував православний київський князь для православної церкви. Довгі роки там не звершувалися богослужіння. Тепер ми її освятили й починаємо служити регулярно.
З чийого боку протести? З боку Москви та Московського патріархату. Протестують ще проросійські сили в Україні. Протестують не тому, що погано, коли відбувається молитва, а тому, що це українська молитва, за Україну, а не за Росію. А якщо так, якщо ворогу не подобається, отже, уряд зробив усе правильно.

Свої претензії обґрунтовують порушенням Конституції. Не рівне ставлення до МП і КП. КП, мовляв, даються привілеї. А коли Києво-Печерська лавра, українська святиня, перебуває в руках МП, це не порушення Конституції? А коли Почаївська лавра, куди українців не пускають, належить МП, це не порушення Конституції та рівності відносин? Тепер щодо ЮНЕСКО. Дехто з науковців каже, що, звершуючи богослужіння в Теплій Софії, ми таким чином порушуємо статут ЮНЕСКО й руйнуємо пам’ятку. А в Європі в усіх культових пам’ятках ЮНЕСКО, де звершується богослужіння, не порушується статут? Ні. Лавра теж пам’ятка ЮНЕСКО, МП там служить і не порушує, а КП чомусь порушуватиме, якщо служитиме в Софії. Усі ці претензії свідчать тільки про те, що у нас в Україні ще є проросійські сили й вони завжди виступатимуть проти. Але ми їх переможемо.

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини