Катерина Білокур є представницею “наївного мистецтва”, до якого відноситься група художників, які не здобули академічної освіти, проте стали частиною загальної художньої історії.
Художниця протягом всього життя виборювала право малювати. Її біографія, ймовірно, могла б стати сюжетом до голлівудського фільму. Адже до школи Катерина Білокур не ходила, вчилась писати і читати самотужки. В дитинстві збирала з печі вуглинки й розмальовувала стіни, потайки забирала олівці брата і прикрашала квітами зошити. Подорослішав, замість того, щоб займатись хатньою роботою, тікала в поля і малювала – часто на звичайному полотні, яке прала, аби малювати знову. Пензлики робила сама, фарби також з настоїв буряка, бузини, калини. Усе сама, ніхто не вчив.
Пізніше, через відсутність атестату, Катерина Білокур не змогла вступити до художнього технікуму, вона навіть залишила на подвір’ї закладу свої роботи, та нажаль, вони не переконали приймальну комісію. Сватам відмовляла, бо гадала, що через сімейні клопоти не зможе малювати, а у 34 роки наслухавшись докорів батьків, вирішила втопитись. На щастя, її вчасно побачила мати і зупинила, та невдала спроба самогубства у крижаній воді, до кінця життя давала про себе знати болями в ногах.
Добра і пробачлива Білокур переживала всі труднощі з гідністю все своє життя. Навряд чи вона могла мріяти про те, що такий, всесвітньо відомий художник, як Пікассо, назве її генієм. Це сталося, коли їй виповнилось більше 50-ти років. Але до цього, простій селянці Катерині, довелося багато пройти.
“ЦАР-КОЛОС” (1949)
“БЕРІЗКА” (1934)
“КОЛГОСПНЕ ПОЛЕ” (1948-1949)
1954 року на Міжнародній виставці в Парижі три картини Білокур: “Цар-Колос”, “Берізка” і “Колгоспне поле” – були внесені до експозиції радянського мистецтва і принесли їй світову славу.
Саме на цій виставці її картини побачив Пабло Пікассо, який був вражений талантом української художниці. Він сказав: “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!” Він порівнював Катерину з іншою великою художницею-самоучкою – Серафін Луїз із Сандлі.
“ПІОНИ” (1958)
“НАТЮРМОРТ З КОЛОСКАМИ І ГЛЕЧИКОМ” (1958-1959)
Наразі творчість Катерини Білокур належить до найкращих надбань української культури XX століття.
Джерело: lviv1256.com
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
