Наймолодший директор школи в Україні Дмитро Ламза на своїй посаді першою справою змінив шкільне харчування і “розламав” спортзал
Директор київської школи № 210 з поглибленим вивченням російської мови Дмитро Ламза розповів Depo.ua, як він до 25 років набрав 180 кілограмів і втратив половину цієї ваги, став телезіркою, отримав три вищих освіти і керує навчальним закладом, де майже всі підлеглі вдвічі старші за нього.
“Я з восьмого класу мріяв стати директором. Інші діти бігали в футбол, а я обожнював писати конспекти і перевіряти зошити, – керівник школи з поглибленим вивченням російської мови непогано говорить українською. – Директор відповідає за все. Ремонт, прибирання, навчальний процес, їдальня. Навіть за те, що у вчителів вдома я теж відповідаю. Я маю знати, де що відбувається, які в моїх дітей і вчителів родини, які в них потреби…”
Діма, він же Дмитро Володимирович (і йому це навіть більше личить), народився і виріс в Кам’янскому, в родині вчительок – його виховали мама і бабуся.
Про нього кажуть, що на дітей ніколи не кричить. Іде в гості до учня, якщо бачить, що проблеми в того через стосунки в родині. Постійно вигадує щось нове, наприклад, провести труди – кулінарію, одночасно з англійською. Зайняття в альтанках на вулиці.
Вгодований домашній хлопчик, найкращими друзями якого були конспекти і книжки, знайшов свій соціальний ліфт.
“В МЕНЕ В ШКОЛІ БУЛО ПРІЗВИСЬКО “ДИРЕКТОР”. ЦЕ БУЛО ОБРАЗЛИВО”
– Раніше на цю посаду призначали когось з вчителів або завучів з великим досвідом. А зараз, виходить, можна на директора окремо вивчитися?
– Так, в педуніверситетах є така спеціальність “керівник навчальних закладів”. Там вчать конфліктології, менеджменту.
– Вперше бачу людину, яка б з дитинства мріяла стати директором школи
– Я дуже хотів бути директором! Знаєте, це зараз смішно, але я репетирував, я тренувався, я пробував ставити підпис. Моє найулюбленіше було хобі з дитинства – складати конспекти, планувати заходи і допомагати мамі або бабусі в роботі. Однокласники кликали гуляти, а я відмовлявся. Мені цікавіше було сидіти і щось писати.
– Дражнили вас, мабуть, інші діти…
– В мене прізвисько було з 8 класу – директор. Для мене це тоді було образливо, тому що коли чули моє прізвище, то казали “ой, це майбутній директор, це майбутній міністр”, ніби так, знаєте, з іронією. Я не знаю на рахунок міністра, але я завжди був впевнений, що директором буду. Що я закінчу виш і першого вересня прийду працювати в школу. Мені мої вчителі казали: що ти ото верзеш, Діма, ну як таке може бути – без досвіду стати директором школи. Я казав: головне – бажання. Я закінчив школу і вже в серпні пішов вихователем групи подовженого дня в кращий ліцей Кам’янского. Це при тому, що я тільки-но вступив у виш.
– Бабуся з мамою теж казали “Діма, спустися з небес на землю”?
– Бабуся казала. Вона мені ніколи не дозволяла вихвалятися досягненнями, щось розповідати комусь. Вона казала: “Мовчи, ти маєш бути скромний”. Коли я чогось добивався: або моя книжка вийшла перша, або мої статті почали публікувати, вперше з підписом “Дмитро Ламза, вчитель”, я питав: “Бабуся, можна мені вже розповідати?”. Вона казала: “Ні, є люди які й більшого досягали”. Зараз я дуже часто даю інтерв’ю, то вона мені кожного разу телефонує і сварить, мовляв, ти нащо все це розповідаєш, ти навіщо кажеш, що ти директор?!
Вона – людина старого загартування, вважає, що можуть зурочити…
Її можна зрозуміти, в перших класах я не хапав зірок з неба. Мені було важко навчитися читати, я не міг ніяк вивчити таблицю множення. Бабуся закривала мене на кухні: “Сиди, поки не вивчиш…” , тягала по всіх гуртках. Вишивати я вмію (бісером вишиваю), в’язати я вмію, готувати вмію, прийоми дзюдо, карате і тхеквондо знаю, макраме вмію, танцювати вмію. Не вмію лише співати і ремонтувати автомобіль.
Я з самого дитинства багато читав. Складав біля себе купу книжок і міг так просидіти увесь день, причому читав не пригодницьку літературу, мене цікавила прикладна: психологія, педагогіка. В універі – Мелітопольський педагогічний державний університет – я почав виправляти викладачів, мовляв, є інша інформація з цього приводу, і в кінці першого курсу вони мені запропонували вступити ще на керівника начальними закладами (за першою освітою Дмитро вчитель початкових класів – практичний психолог, – ред ), я радо погодився.
– А чого ви одразу на директора не вступили, якщо мріяли ним бути?
– Спочатку треба педагогічну освіту. Коли я вступив на директора, я вже працював вчителем: в школі № 30 міста Кам’янське в мене був кадетський клас з одних хлопців. Але мені знову стало замало і я вступив ще на третю, на вчителя інформатики. А зараз – в аспірантуру і буду доктором педагогічних наук.
– І, закінчивши виш, ви почали шукати роботу директором школи. Як ви її знайшли?
Дякуючи новій реформі, директорів приймають за конкурсом, треба мати 5 років педагогічного стажу і вищу освіту. Я взяв участь. Хоча я стільки чув про те, що за плечима директора мають бути десятиріччя стажу, що все давно куплено, що коли їхав у Київ, навіть не вірив у свій успіх. Але етап перший, другий, третій – ніхто не каже про гроші. І я повірив, що нема корупції.
Ні, може десь і є, але мене це не торкнулося і це шалено приємно. А конкурс був дуже великий, більше 140 кандидатів на 10-12 шкіл.
– Такі молоді кандидати як ви ще були?
– Були
– Коли вже є реформа, і нема корупції, і є бажаючі, чому ж тоді Україна знає тільки про одного директора якому 25 років?
– Ніхто не хоче іти в освіту. Коли я працював вчителем, в мене зарплата була більше, ніж в директора, бо вчителі отримують погодинно.
І ще ми дізналися: попереднього директора школи 210 батьки звинуватили в тому, що вона привласнила гроші, які вся школа зібрала на лікування онкохворої дівчинки. Наразі в школі навіть прізвище директорки при журналістах згадувати заборонено.
ПРО ЕЙДЖИЗМ, РОСІЙСЬКУ МОВУ І ЗАРПЛАТНЮ ДИРЕКТОРА
– Яка зараз у вчителя-початківця зарплатня, скільки він отримає за вирахуванням податків?
– Близько 3200 грн. Максимум – до п’яти, це якщо в нього кожен день п’ять-шість уроків. Вчитель зі стажем 10 років вже тисяч сім може отримувати.
– На що ви живете?
– Я працюю аніматором, знімаюся в рекламі, віднедавна ще в серіалі – 148 серій. Це буде серіал про навчальний заклад, на кшталт “Універу”, але більше геть нічого не маю права про це розповідати.
Виступаю в якості експерта на телебаченні. Почалося все, мабуть, з каналу СТБ, коли я знявся в передачі “Куб” – який я там був великий, ну жах просто!
Потім почали показувати про мій клас кадетів, потім ще якісь ток-шоу, а коли став директором, мене запросили експертом з освіти на кілька телепередач. І ще я до літа минулого року проводив тренінги з правильного харчування і мислення, яке допомагає схуднути.
– 1 вересня 2017 року ви вперше переступили поріг цієї школи і сказали: добрий день, я директор. Страшно було?
– Я переступаю поріг і думаю: Боже мій, куди я прийшов, що мені зараз робити? Лінійку ж треба відкривати! Ну, зрештою нормально провів… На три години була вчительська нарада. Я ще раз представився. Хтось із скепсисом поставився, хтось одразу позитивно сприйняв. По-різному було.
– Колектив же у вас зрілий?
– Майже всі старше бальзаківського віку
– І вони вас від початку слухали? Не було саботажу?
– Вік же не є показником. Вони дивляться на знання і вміння щось донести. Вони бачать, що я знаю свою роботу, не верзу якісь дурниці
– І ще трохи замшілого ейджизму: як вчителі, початок роботи яких прийшовся на часи, коли ще не було комп’ютерів, сприймають новітні технології?
– Інколи важко. (пародіює когось) Що це таке?! Що ви придумали?! Нащо воно треба?! Розумієте, паніка. А потім розбираються і задоволені, і вже самі ходять до мене порадитися.
В мене є група вчителів в вайбері, де я кожного дня о сьомій своїм колежаночкам бажаю гарного ранку. А раз я проспав і там вже “А де директор?”, “Що трапилося?”. Це я 20 хвилин не виходив на зв’язок.
– А як батьки, не плутали із старшокласниками?
– На початку бувало. Стою в себе в приймальні, заходить хтось з батьків: “А до директора можна?”. Я кажу “З ранку був я”. Мені у відповідь: “Мальчік, я серйозно, мені директор надо”.
– Школа російськомовна?
– Школа з поглибленим вивченням російської мови, але всі предмети викладають українською. Пояснюю чому: школа інтернаціональна, багато дітей з інших країн, нещодавно я американців прийняв. Німеччина, Іспанія, Італія, росіян дуже багато, в тому числі – діти політичних біженців. Багато переселенців з зони АТО.
– Ця школа сильно відрізняється від тієї, де ви вчилися?
– Та школа працювала за старими правилами і ця, коли я прийшов – так само. Я дав більше свобод дітям. Вони, наприклад, можуть мені написати повідомлення в соцмережі.
– Щось ви нового запровадили за півроку?
– Рухливі перерви: ми поставили в коридорі тенісний стіл, величезну шахову дошку, щоб діти могли грати. Молодші класи бавляться в рухові ігри з вихователем. Багато уроків прагнемо проводити на вулиці, в ігровій формі.
Вранці ми всі шикуємося перед школою і директор може сам провести зарядку.
– А які шкільні дисципліни ви б додали до навчального процесу?
– Етикет, хореографію і ораторське мистецтво. Діти дуже зажаті, це зараз вони вже звикли до спілкування з журналістами і навчилися говорити, а раніше – страшне.
– Шкільна форма – це важливо?
– А що вона дає? Чому ми маємо в оцінках дітей розрізняти і порівнювати, а в одязі робити однаковими?
В нас в школі діловий стиль, а по п’ятницях – вільний день для всіх. В перший тиждень коли я це дозволив, діти прийшли в піжамах, в костюмах дракончиків, далматинців.
Але і в інші дні я не чіпляюся до одягу. Якби все залежало від шкільної форми, було би дуже просто… Хоча, коли я сам був раніше вчителем, я дуже суворо ставився до шкільного дрес-коду. Часи змінюються, змінюються діти. Для них і мати айфон – це вже як норма. І коли мені батьки дзвонять, питають – “Дмитро Володимирович, що мені синові сказати, щоб він не хотів цей айфон…”
– “Не знаю”, – кажете ви по своєму айфону…
– (сміється) “От у нього шостий, кажуть батьки, а він мене вже дістає, мовляв, купи восьмий”. Або так, заходять в кабінет і бачать, що в директора – iPhone 7 Plus. І одразу починаються думки…
Я кажу: так, це я сам собі купив
Кілька разів мені пропонували гроші, щоб я підписав щось, інколи навіть з дітьми приходили. Я кажу, припиніть, бо викличу поліцію. Після цього люди ідуть на поп’ятну.
І ще ми дізналися: що директор влаштував в школі капітальний ремонт. Полагодили паркан, дах, купили дивани. Вчитель фізкультури Любов Олександрівна “старша за директора по кількості років, пропрацьованих в цій школі” розповідає, що новий директор першою справою взявся за спортзал. Зараз там закінчують ремонт (роблять нову підлогу), а ще закупили нові шведські стінки, гімнастичні мати і дуже багато м’ячів. Поки що, коли дозволяє погода, фізкультуру проводять на вулиці. Директор в свою чергу наполягає, що реформацію спортивної зали почали батьки, а він тільки підтримав.
“Я З’ЇДАВ 10 ПІЦ ЗА ШКІЛЬНУ ПЕРЕРВУ”
– Багато шкіл бідкаються на недостатнє фінансування. Як ви вибиваєте гроші на свої задумки?
– Пишу листи, прошу, нагадую, звертаюся. Головне обґрунтувати, на що потрібні гроші. Дякувати місту Києву, їх виділяють. Зараз в нас буде спортивне поле, стадіон, побудуємо альтанки для учнів, щоб можна було проводити уроки просто неба. Головне – це працювати в команді, тоді все буде реально. Я дуже пишаюся нашою командою, шкільною радою батьків і вчителів, це велике щастя – робити те, що ти вважаєш правильним, в команді однодумців.
– Зараз дуже багато дітей з зайвою вагою. У вас як в людини, яка нещодавно страждала на ожиріння і з цим впоралася, є плани по реформуванню шкільного харчування? А з іншого – може варто ввести якісь уроки, де дітей навчатимуть харчуватися, якісь основи дієтології?
– Шкільне харчування я першою справою перевірив, бо я його тут сам їм. Наш шеф-кухар готує дуже гарно. Гарно, це означає корисно – без зайвого борошна, жиру, цукру. Він запечене м’ясо дітям дає, каші без отих масних підлив, борщі і супи без зайвого жиру і олії.
Але, ви знаєте, як би смачно не готували, діти все одно носом крутять. Вони люблять фастфуд. І повертаючись до того, чому в багатьох з них зараз зайва вага, давайте дивитися на родини. “Сина, там ото бутерброд на кухні. Піди з’їж і бігом на школу”. “Сина, прийшов? Там ото печиво, поїж, доки я з роботи прийду”
– У вас півтора роки тому було майже сто кілограмів зайвої ваги. Ви її таким же чином накопичили?
– Бабуся з мамою мене розкормили гарнесенько, це знаєте такі установки – гарної людини має бути багато. От мене і вийшло… забагато.
Я дуже любив їсти.
У вчителів є таке поняття – вікно, це коли урока нема. Я в своє вікно ходив до їдальні, купував 9-10 піц і за 40 хвилин з’їдав. Я ще не встигав першу партію зошитів перевірити, а вже піц нема. А приходячи додому я відкривав холодильник і з’їдав по пів-палки ковбаси.
Учні підходили до мене, хлопали по животу і казали “ого, який барабан!”
– І ви їм дозволяли?
– Ні звичайно! Але це перший клас, що я їм скажу, вони ще не розуміють. Це для мене також було в схудненні своєрідним поштовхом. А зараз вони зі мною фотографуються. Я кажу: вчіться, директор зробить вам піар в інстаграмі
– Худнути родина допомагала чи не змінювала заради вас свої харчові звички?
– Словами то всі допомагали, а як доходило до діла, я залишався наодинці. Вони їли те, що їм хочеться, а я брав кружальце ковбаски і сидів нюхав (сміється). Перший місяць – це найважче. Тут головне не зірватися, бо коли зірвешся кілька разів – потім вже важко повірити в себе.
– А зараз ви як харчуєтеся?
– Зараз я погладшав – свідомо набираю вагу, щоб потім перегнати все це у м’язи. Ви мене через рік побачите дуже красивим хлопцем!
Їм майже все, крім піци, хліба, фастфуду, хоча інколи дозволяю собі зовсім трохи. Важливо просто багато рухатися, а я дуже непосидючий, я маю на кожній перерві пройтися по школі, поспілкуватися з дітьми, подивитися, чим вони живуть. Почути від вчителів відгуки, скарги, пропозиції. Після роботи сходити на каток чи роледром, ще й вдома смаколиків наготувати. Вчора, наприклад, борщу наварив.
І ще ми дізналися: у директора – службовий роман з невідомою широкому загалу пані, яка теж працює в системі освіти. Вони вже кілька років живуть разом і Дмитро обіцяв, що після того як стане директором – одружиться.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
