22 травня – одна з пам’ятних скорботних і печальних дат української нації: цього дня 156 років тому Тарас Шевченко ввійшов у лоно рідної землі. Україна вдруге оплакувала поета…
Як відомо, після смерті Т.Г.Шевченка поховали на смоленському кладовищі у Петербурзі. Вже на другий день після похорону друзі його розпочали клопотання про дозвіл на перевезення праху Шевченка на Україну. В кінці квітня було одержано офіційний дозвіл, пише rozhyshche.rayon.in.ua.
58 днів пролежав Кобзар у землі північної туманної столиці. І знову через два місяці зібрались друзі і шанувальники Т. Шевченка, щоб провести, попрощатися навіки, пам’ятаючи його заповіт: поховати на Вкраїні милій.
Було викопано дубову труну, вкладено її в іншу, свинцеву і поставено на ресорний віз. Домовину покрили червоною китайкою – заслугою козацькою. Траурна процесія рухалась через весь Петербург до московського вокзалу…
Північна туманна столиця імперії назавжди попрощалась з колишнім кріпаком, від голосу якого тремтіла царська корона.
Потяг з прахом поводиря української нації вирушив до Москви. Оскільки від Москви до Києва залізниці ще не було, тіло просто довелось везти поштовим трактом.
Люди виходили назустріч колісниці, запряженій трійкою коней. Цей шлях до Києва перетворився на справжню всенародну демонстрацію, з зупинками у храмах населених пунктів для проведення панахиди і прощання з поетом.
Коли траурна процесія після десятиденної подорожі наблизилась до Києва, назустріч кинулась київська молодь – студенти, гімназисти. Заздалегідь ними було продумано проведення похорону: підготували вірші, промови, хотіли пронести на руках домовину через усе місто до університетської церкви.
Але генерал-губернатор та митрополит заборонили здійсненню їх планів. Дозволили встановити домовину в церкві Різдва Христового на Подолі з умовою, що там не буде промов, виступів…
Студенти випрягли коней і самотужки повезли колісницю до храму. Скорбною, зворушливою була зустріч з Кобзарською домовиною шевченківської рідні, які пішки за десятки верств прибули, щоб вдруге оплакувати Тараса.
Під час панахиди крізь людський натовп протиснулася дама в жалобному одязі й, поклавши мовчки на труну терновий вінок, зникла.
«Красномовніше за всі надгробні слова передала незнайомка, що відчув кожен з нас, проводжаючи поета-страдника в могилу», – згадував сучасник і біограф Тараса Шевченка Михайло Чалий.
Після панахиди траурна процесія рушила до пароплава, що став біля ланцюгового мосту. Домовину поставили на шари, і студенти понесли її на руках понад широким Дніпром.
Попереду їхали кіньми два жандарми, за ними – хор, потім несли хрест, хоругви, йшли священики, за ними несли домовину, покриту червоною китайкою без тернового вінка, бо поліція прибрала його.
20 травня о 4 годині пароплав «Кременчук» з останками Шевченка прибув до Канева.
Труну поета поставили в Канівській Успенській церкві. 21 травня в Каневі відбулася багатолюдна панахида. 22 травня 1861 року відбувся похорон поета на Чернечій (нині Тарасовій) горі. Саме тут в глибокі обійми прийняла свого сина українська земля.
Народ вшанував Тараса Шевченка козацькою могилою, яку кілька днів насипали студенти, селяни. На могилі спочатку поставили дубовий хрест, а в 1884 році за народні пожертвування був встановлений масивний чавунний хрест, який був повалений. На його місці було встановлено чавунне погруддя Т.Г.Шевченка.
Шевченко і мертвий не давав спокою великодержавникам. Могила його була тим святим місцем, біля якої збиралися національно-свідомі українці, борці за волю України. Тому навіть в недалекі дні минувшини замовчувалась дата перепоховання праху поета в Україні. Строго було заборонено організовувати сходи, мітинги біля могили Тараса Шевченка.
Лише в час Незалежності України ця дата – 22 травня, день перепоховання Т.Г.Шевченка в Україні засяяла на небосхилі нашого відродження.
А могила Т. Г. Шевченка – найвища духовна вершина України.
Марія Рейкіна
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
