Спочатку цей текст мав називатися “Великодні традиції в Галичині”. Потім я зрозуміла, що частина традицій спільні і розмазуються по суттєво ширшій території. Ще пізніше, в процесі писання, стало видно, що окрім клерикальних традицій, є ще купа навколовеликодніх забобонів і відвертих бздурів.
І врешті, стало очевидним, що якщо писати про це все, то ніякого тексту не вистарчить, та й мало хто дочитає це все до кінця. Тому це буде такий невеличкий огляд всього по трошки, в основі – те, що я знаю “з дому”, ну і якісь речі, яких нахапалася. А якщо ви мене доповните своїми знаннями, то буду рада.
Як це зазвичай є, я в жодному разі не претендую на абсолютну істину, просто деколи хочеться самій собі впорядкувати те що знаю чи пам’ятаю з дитинства. Бо старше покоління відходить, і я зараз дуже шкодую, що колись була надто малою чи надто безпечною, і багато чого не встигла розпитатися, підглянути, навчитися. Але годі про сумне. Бо ж Великдень!
Після зими, суворого Великого посту, природньо, що на великодньому столі відбувається просто вибух забороненої в піст їжі. Це не в останню чергу фізіологічна потреба організму – насититися після посту і перед сезоном активних навантажень.
Великодній хліб є основою святкування у всіх християнських країнах. Це завжди дріжджове тісто, з великою кількістю яєць, масла, цукру, бакаліїв і спецій. Він є втіленням всього найкращого, найсмачнішого і найціннішого, що можна було собі дозволити – миґдаль, ваніль, цинамон, шафран, не кажучи про багато десятків яєць і найліпшу муку і масло.
Форма великоднього хліба – переважно кругла, часом плетена, прикрашена символічними візерунками. Зрештою, навіть випікання паски – символ на символі, приправлені побутовими забобонами.
Паски печуться обов’язково в круглих формах, і залежно від регіону ціниться або ширина паски, або її висота (*). Спільним є одне – паска не мала б тріснути чи перекоситися на один бік. Вдала паска – символ вдалого року для цілої родини.
Крім великої спільної паски, для кожного члена родини випікали свою паску, і по тому, як вона вдавалася “ворожили” про долю цієї людини на найближчий рік.
В споминах доктора Олександера Надраги читаємо:
Вступаємо врешті до моєї мами; хоч знеможені її старі зморщені бідні руки, але мусить вона вироблювати таку саму велику паску, яку вироблювала тому 60 літ в рідній Ферескулі, а саме з рожею і хрестом посередині та пташечками по боках. Давніше вироблювала вона ще одну-дві такі самі менші пасочки для нас, своїх дітей, а тепер вже одна така пасочка лежить готова для моєї Оленки.
Взагалі, в Україні не було прийнято люкрувати паски білим цукровим люкром, на відміну від “кулічєй”, які зазвичай були покриті білою поливкою. Паски в нашій традиції декорували хрестами з тіста (символ тепіння), пташками-зозульками, із складеними крильцями (довголіття), косами і колосками (врожай), безкінечниками і іншими взорами.. Багато в чому символізм декорування пасок перегукується з декоруванням писанок.
При цьому, в давніх книжках (наприклад Ольга Франко, 1929 рік) є приписи, що
“Потягнути баби можна довільною поливою, поданою при тортах” , а колачі “посипати краяними мікдалами, кристалевим цукром і цинамоном”.
Тепер паски здебільшого люкрують, в чому я бачу з одного боку дифузію традицій в часи, коли тримати власні традиції було важко, а з другого – вплив медія і “дикого інтернету”, коли пишуть і поширюють тупо перекладений контент всі кому не лінь. (**)
А зараз трохи родинних рефлексій, яких я не зажди конче дотримуюся, хоча і намагаюся, але вони в мені живуть, як святочний компас.
За тиждень до Великодня хата мала бути вилизаною на ґлянц – вікна помиті, фіранки випрані, подушки і коци перевітрені на сонці і перебрані в свіжу постіль. Останні порядки дороблялися в четвер, і після того, в чистій кухні пеклося паски.
Перед тим, як братися до печіння паски, бабуся вбиралася в чисту одіж, вмивала руки і лице, виганяла всіх з кухні і складала молитву. Муку на тісто гріла при печі і пересіювала через сито кілька раз.
Після першого замісу на тісті долонею робила знак хреста і накривала серветою. А як тісто перший раз піднялося – обминала рукою, і знову лишала рости в спокої.
Поки паски пеклися то сідати не можна, бо “паска сяде”. Чужим до хати заходити не можна, особливо жінкам, бо з ними могли “прийти злі духи”, а значить треба все покропити свяченою водою.
Взагалі, в Галичині було 3 види великоднього хліба – паски, колачі і баби.
Паски і калачі пеклися з майже однакового тіста, десь на 10 яєць, лиш паски були обов’язково круглими і солодшими, колачі – менш солодкими і з заплетеними косами. А от баби пеклися на 30-40, навіть 60 яєць, а ще могли бути і крухі, і дріжджові, завжди солодкі, з великою кількістю бакалій і запахів. Паски пеклися в пасківниках, а баби – в глинних грубостінних поливаних бабниках, часом із отвором посередині, так що баба мала форму вінка.
Зараз паски і баби в розумінні більшості є одним і тим самим, але я пам’ятаю, що бабуся це розділяла, і різниця між ними була. Хоча, знаю напевне, що є у Львові родини де печуть і паски і баби.
Якими б жовтими і домашніми не були яйка, але для гарного жовтенького тіста завжди додається шафран, що завжди було своєрідним “пописуванням” перед родичами і сусідами, бо ж правдивий шафран – завжди був дорогоцінним.
Ще одною традиційною великодньою випічкою є баранчики. В нас вони пеклися з звичайного паскового тіста і важких литих формах. Не пригадую, щоб баранчиків їли, а одного баранчика завжди ставили в кошик і потім він ще доооовго стояв в креденсі, із зав’язаною навколо шиї “гарасівкою”.
В мене в дитинстві було кілька “маленьких великодніх радостей” – сирні коники, нові писанки і прокрадатися в спіжарку.
Сирних коників привозили з Косова з базару, мені дуже смакувало розсмоктувати коникову ногу, висмоктувати з неї соленувату сирватку, розбирати коника на окремі нитки, намотувати їх на палець і, врешті, зїдати.
Писанки в моєму дитинстві були родом з Космача, Пістиня і околиць, і в один день, десь за тиждень-два перед Великоднем, просто з’являлися. Я ніколи не помічала хто їх приносив. Просто в кошик клалося кілька новеньких блискучих, дрібненько помережаних візерунками, яєчок.
Я не пригадую, щоб тоді хтось робив писанки на видутих яйках чи (Боже збав!) на дерев’яних “бовванках”. Всі яєчка були цілі, з жовтком всередині, з ними треба було поводитися дуже-дуже делікатно, особливо з тогорічними. Бо якщо таке яйко збити – сморід стояв на цілий креденс і околиці.
Писанки в міжвеликодньому часі замешкували в великому полумиску на верхньому поверсі креденсу, подалі від наших загребущих рук. Цього року я витирала від порохів старі писанки і всі вони всередині глухо-ніжно стукотять висхлим жовтком.
А от спіжарка – це “таїна таїн”. Там жило солодке. І якщо паски і калачі лежали під серветками на столі в дідусевій кімнатці, то в спіжарці було щось значно цікавіше. Роляди, начинені мармолядою з зелених помідорів, андрути, маківник з медівником і мої улюблені “кринички” – птисі, в які можна було запхати пальця і зачерпнути ванількового заварного крему. Звісно ж, заходити до спіжарки не можна було, але хто б то слухав? 🙂
Тааак, глянемо які ще цікаві речі (разом із їхніми символічними значеннями і забобонами) ми поскладаємо в наш великодній кошик.
Якщо навіть побіжно кинути оком на побутову великодню обрядовість, то видно наскільки тісно переплелися давні дохристиянські і христянські традиції, а на них наклалися ще якісь кухонно-магічні ритуали.
От, наприклад, освячення ножа, яким ріжуть паску (в нас такого не пригадую, але в джерелах читала); для дівчат – вмивання водою, в якій лежать крашанки – “для краси”; навіть вміст великоднього кошика – це не просто “паска-ковбаска” – там просто кишить побутовим символізмом!
Ніколи не забуду, як старенька бабуся на базарі мені пояснювала чому кобітам в кошик треба класти ціленький молодий, зелений, великий хрін, і ні в якому випадку не тертий! … переказувати не буду, здогадайтеся самі 😉
Кошик з лози для освячення з’явився в традиції не так давно, десь на початку 20 ст. Паску і яйка до церкви несли в обрусах, або в торбах, на Гуцульщині в бесагах, зрештою, везли на возах.
Мама мені розказувала, як за совітів дідусь ходив святити паску, то ніс її в портфелі, а в кишені – кілька варених яєць, так щоб “якщо щось” то можна було б скоренько все сховати. Такі були часи, добре що минули.
Похід до церкви на Великдень завжди був не тільки релігійним, але й світським ритуалом. Бо ж господині дому треба показати свою майстерність, а господарю – заможність. Так що добре випечена, велика, гарна паска, гарно прибраний кошик, чистенькі діти – це все статусні речі.
Кошик на Великдень має бути спеціяльний, в ньому не вільно нічого іншого тримати протягом решти року. Так само як і спеціальна, зазвичай вишита, серветка на низ кошика і рушничок або довга серветка, яким кошик накриваємо. Мені, якщо чесно, не дуже подобаються серветки з вишитими баськами і ХВ!, я люблю просто вишиті геометричними взорами. Ну, але то на смак кожного.
В нас вдома прикрашаємо кошик букшпаном або міртом, але є традиції де прикрашають гілками барвінку, баськами, стрічками.
В кошик кладемо одну паску, кілька варених, обов’язково почищених яєць, писанки і крашанки, сіль в відкритій сільничці, корінець хрону, сирну бабку (печений сир з кмином і яйками), масло в мисочці, прикрашене хрестиком, викладеним з гвоздичок, ну і щось з м’яска – зазвичай кільце ковбаски. Ще свічку, обов’язково. Та й, мабуть, все. Багато в кошик ми не кладемо.
Ніколи, ніколи, ніколи не кладемо в кошик ніякого алкоголю. Якщо чесно, то мені це видається якимось блюзнірством, чи шо… що вони взагалі думають? “от свячу собі плящинку і вона відразу буде як свята вода” бєє.
Стіл на Великодній сніданок застилається спеціальним обрусом, білим з вишиттям. Якщо не забуваю, то за кілька тижнів до свят зрізаю і ставлю в воду кілька гілочок вишні або чорної смордини – вони розпускають листочки, а часом і зацвітають, і дуже гарно декорують стіл, якщо до Великодня природа не встигає зазеленіти (от як цього року). А ще – ставимо найкращий посуд і шкло, а в куті стола – свячену паску, крашанки з писанками, і обов’язково ту свічку, що була в кошику.
Ті яйця, що святилися в кошику діляться на стільки частин, скільки людей за столом (+1 для пса 😉 ). Яйця солимо, перчимо і даємо кілька пластівців свіжого хрону. В цьому теж є зрозумілий символізм, і давній і християнський.
Найстарший в родині – тепер це мій тато – ділить яйце між всіма, кажучи “Христос Воскрес!” і цілуючи кожного. Потім – спільна молитва і великодній сніданок.
Ну, ніби все пригадала. А як не все, то з часом допишу. А всім нам бажаю Веселих Свят, солодкої Паски, і в здоров’ї дочекати від нині за рік!
(*) От, наприклад, в циганів із Збоїщ чим вища паска – тим поважніша родина. Там ще кілька років тому діяла столітня, спеціальна вимурувана піч, яка дозволяє спекти паску біля метра в висоту! Оце я розумію, фундаментальний підхід!
(**) Зрештою, інтернет також кишить і розшифровуваннями символізму білого люкру на пасках. Але я то коментувати не беруся, в ви собі вирішуйте.
Знимку я вцупила ось тут, авторства Євгена Кравса.
