Пташка, яка літає високо: Ярослава Магучіх — одна з головних олімпійських надій України

2140

Легкоатлетка Ярослава Магучіх розповіла Фокусу про стосунки з конкурентками, підготовку до Ігор у Токіо і ритуали перед стрибком.

Ярослава Магучіх виступає в стрибках у висоту. У 2021 році вона встановила світовий юніорський рекорд, зробивши стрибок на 2,06 м. У червні 19-річна спортсменка виконала норматив та отримала олімпійську ліцензію, вдало виступивши на чемпіонаті України, передає Фокус.

“Можу стрибнути вище”

Як почувається спортсменка, яка показала найкращий результат сезону на чемпіонаті України?

— Добре, я дуже задоволена, що стрибнула на 2 м. Це означає, що я поступово підводжу свою форму до Олімпіади.

2 м — зріст середньостатистичного баскетболіста. На чому сконцентровані ваші думки, коли пролітаєте над планкою на такій висоті?

— Ні про що не думаю. Просто коли відштовхуєшся від поверхні, хочеться злетіти як пташка, як ластівка. Тому я уявляю себе пташкою, яка злітає високо.

Але ви ж можете стрибати вище, ніж рівно 2 м. Цьогоріч ви встановили абсолютний рекорд України, стрибнувши на 2,06 м.

— Так, коли я вперше перестрибнула цю позначку два роки тому, це було щось неймовірне, я сказала собі: “Вау! Клас!” А зараз 2,00 — це хороший показник, але я знаю, що наступного разу потрібно стрибнути вище.

У вас серйозна конкуренція навіть у чемпіонаті України з Юлею Левченко й Ірою Геращенко. Ви партнери по збірній, колеги або конкурентки?

— У секторі ми конкурентки, які не спілкуються між собою. Це на чемпіонаті України було якось тепліше, ми і сміялися, і спілкувалися, але, взагалі, це холодний сектор, де ніхто ні з ким не спілкується, бо налаштовується на свою висоту, на свій стрибок. А ось поза сектором або доріжки всі добре контактують одне з одним.

Зовсім скоро ви стартуєте на Олімпійських іграх. Якою уявляєте вашу першу в житті дорослу Олімпіаду?

— Я просто хочу отримати кайф від змагань. Звичайно, ти розумієш всередині, що для спортсмена найголовніший старт — це Олімпіада, але мені важливо показати хороший результат і насолодитися атмосферою. Сподіваюся, у мене це вийде. Припускаю, що це буде як у Буенос-Айресі, де проходили Юнацькі Олімпійські ігри, просто тепер це буде дорослий рівень.

В Олімпійському селищі встановили жорсткі правила: всі живуть по одному, їдять на самоті, дозволили навіть алкоголь у номери заносити, але пити доведеться теж наодинці. Ви дівчина весела, чи не буде сумно велику частину часу проводити на самоті?

— Це, звичайно, складне питання, потрібно налаштуватися. Я ж звикла перед стартом пройтися, прогулятися. Але якщо такі правила і ми живемо в таких реаліях, слава Богу, що Олімпіада взагалі буде в цьому році.

Одна з ваших прямих конкуренток у секторі стрибків у висоту, Марія Ласіцкене, отримала травму стегна, але повинна встигнути відновитися до Олімпіади. Наскільки ця новина впливає на ваш настрій перед Іграми? Чи зʼявилася впевненість, що шанси на медалі виросли?

— Ні. Я навіть засмутилася, коли дізналася, що у Маші травма. На змаганнях веселіше, коли є хороша конкуренція, є драйв. Адже ти чекаєш кожну нову спробу, тому що вони впливають на твоє призове місце і на рейтинг. А взагалі, у мене головний конкурент у секторі — це планка, тому що мій успіх залежить тільки від неї.

“Коли стоїш розгублений, рятує тренер”

В одному з інтервʼю ви розповідали, що перш, ніж почати розбіг для стрибка, завжди дивіться на свого тренера. З чим це повʼязано?

— Так, є такий ритуал. Це дуже заспокоює і дає настрій. Тетяна Володимирівна вірить в мене і знає, що я можу стрибнути досить високо. Коли я дивлюся на неї, то бачу її бойовий настрій, тож треба стрибати якомога вище і сильніше. Я заспокоююся, мені цей ритуал допомагає налаштуватися на спробу.

Памʼятайте, коли цей ритуал зʼявився?

— Так, на моєму першому юнацькому чемпіонаті світу в Кенії. Для мене це було разюче: купа глядачів, великий стадіон. І коли ти стоїш розгублений, то рятує тренер: я подивилася на Тетяну Володимирівну, побачила її погляд і зрозуміла, що все добре. Тоді й зародилася ця традиція.

У вас не було стереотипів щодо Кенії, мовляв, які змагання можуть бути в Африці, якщо там люди вмирають від голоду, задухи і зневоднення?

— Ні, я про таке не думала. Усі мої думки були сконцентровані на чемпіонаті світу, тим більше що це був останній юнацький ЧС. Тоді батьки більше хвилювалися, оскільки нам не робили ніяких щеплень, і вони говорили: “Боже мій, куди ти їдеш!”

Незважаючи на ваш юний вік, у вас вже багато медалей з юнацьких турнірів. Де зберігайте всі ці нагороди?

— У цьому сенсі зараз у мене невеликий безлад: якісь медалі висять, якісь — лежать у коробці. Але нещодавно мені подарували “медальницю”, на яку я думаю причепити всі свої нагороди, повісити їх на стіну в моїй квартирі. Тому скоро всі вони будуть на “медальниці”.

Що це була за історія, що вас не допустили до змагань у Великобританії через звичайну прогулянку?

— У правилах змагань, які нам давали, не було нічого щодо того, що карантинні заходи забороняють гуляти в місті. Зате це було написано в лобі готелю на спеціальному стенді. Ми цього не побачили, вийшли погуляти. Потім довелося здати тест, він показав негативний результат, але це не допомогло. Нам сказали, що правила одні для всіх. Ось так і вийшло, що ми не виступали. Може, воно й на краще, там така погода була погана. Загалом, що не робиться — все на краще.

Ви згодні, що чемпіонат світу в Досі в 2019 році — це те, що за великим рахунком змінило ваше життя назавжди.

— Так, згодна. Це були мої перші дорослі змагання на міжнародній арені, де ти виступаєш не саме за себе, а за Україну, за команду. Тому можна сказати, що та срібна медаль стала для мене відправною точкою на великі висоти.

У лютому поточного року вас визнали кращою легкоатлеткою Європи. Як відреагували, коли дізналися про це?

— Я була дуже щасливою. Це приємно, що тебе впізнають, що ти якийсь ідол для молодших поколінь, вони на тебе рівняються і хочуть займатися спортом і легкою атлетикою зокрема. Я вважаю, що це дуже круто.

До речі, ви проводите якісь майстер-класи для дітей?

— Плани є, але поки на них не вистачає часу.

“У сукні та на підборах почуваюся комфортно”

Раніше ви говорили, що не подобається солодке, але із задоволенням печете. Коли у вашому житті бувають моменти, що ви не стримуєтеся і все ж таки балуєте себе солодким?

— Насправді, я можу їсти солодке. Зрозуміло, що в межах розумного. Можу зʼїсти тістечко, цукерку, але не тремчу, мовляв, ой, солодке не можна. Їм, що хочу, чого вимагає організм, просто не переїдаю. Мені більше подобається процес приготування. Можу навіть не їсти те, що приготувала, а віддати мамі, татові або сестрі. Вони щасливі, коли я так роблю.

У вас в Instagram бачив кілька фото в сукнях, але переважно ви фотографуєтеся в спортивному одязі. Як почуваєтеся в сукні?

— Дуже комфортно. І в сукнях, і в спідницях і навіть на підборах. Просто рідко випадає можливість, коли це можна вдягнути. У повсякденному житті я здебільшого ношу кросівки, у мене ними вся шафа заповнена. Але коли зʼявляються моменти, я намагаюся вдягти класичний одяг. Наприклад, нещодавно ходила в театр, куди взула туфлі на підборах!

І як вам на підборах після кросівок і жорстких покриттів, по яким ви бігаєте?

— Головне — обрати зручні підбори. Памʼятаю, одного разу була на премії “Висхідна зірка Міжнародної легкої атлетики”, у мене була довга сукня, під яку потрібно надягати високий каблук, і у мене була шпилька. Тільки прийшла на захід, мене сфотографували, а я вже думала: “Боже мій, коли вже можна буде зняти це взуття і перевзутися в кросівки!” Якщо ж вибираю більш стійкий каблук, мені дуже комфортно.

У вас бувають моменти, коли гортаєте стрічку в “інстаграмі” й турбуєтеся через те, що публікують люди?

— Зі мною такого не трапляється, на щастя [сміється]. У мене в стрічці знайомі, які діляться різними моментами свого життя. Єдине, через що я впадаю в розпач, — це коли бачу якісь сумні історії про тварин. Напевно, будь-яка дівчина, яка таке бачить, починає ставити собі питання: “Ну як так? Люди, ви чого?”

Чи відчуваєте себе відомою людиною?

— У колі спортсменів і тих, хто залучений в спорт, звичайно, я це відчуваю. А в звичайному житті ще мало людей розуміють, хто я така.

Тобто якщо ви йдете в магазин, то вас ще не просять сфотографуватися?

— Ні, такого немає. Може, це й добре — я спокійно готуюся до Олімпіади і не відволікаюся ні на що.