На Хмельниччині розташований один з найкраще збережених замків України. Він змінював протягом століть своїх власників та риси, проте залишився пам’яткою, що притягає цікавих з різних куточків України.
Перша згадка про місто датується 1146 роком, коли поселення згадується під назвою Межибоже в Іпатіївському літописі. Відомо, що в ХІІІ столітті Меджибіж мав дерев’яну фортецю, яку оточували земляні вали, проте у 1241 році її було знищено під час боротьби Данила Галицького з монголо-татарами. Після перемоги литовського князя Ольгерда над монголо-татарами Меджибіж входить до складу Великого князівства Литовського. В той час ставленики Ольгерда брати Коріятовичі відбудовують та розширюють замок. Оскільки твердиня розташовувалась на перехресті Чорного і Кучманського шляхів, то в той час фортеця була одним з основних оборонних форпостів для навколишніх земель.
У ХV столітті Меджибіж переходить до польських володінь, а замок отримав звання королівського. Ймовірно, саме тоді з’явились перші кам’яні укріплення, хоча дехто з дослідників датує їх століттям раніше. Стрімкий розвиток замку розпочався у 1540 році, коли його отримав коронний гетьман Микола Сенявський. Саме в той час твердиня набула готико-ренесансних рис, тоді ж на замковому подвір’ї з’явився двоповерховий палац. В часи володіння Меджибожем Сенявськими ці землі мало не щороку зазнавали татарських нападів, проте не кожного разу нападники наважувались на штурм фортеці, часто обмежуючись лише навколишніми селами, а більшість штурмів замку все одно були невдалими.
У роки польсько-козацьких воєн замок кілька разів змінював господаря — почергово ним володіли козаки, поляки і татари. У 1672 році твердиня попала під володіння турків, хоча штурмом її тоді не взяли, а передали у власність туркам згідно Бучацького договору. У тому ж році Сенявський відбив замок в турків, проте вже за чотири роки у 1676 році Магомет ІV під час руйнівного походу по Поділлю здобув твердиню, яка перейшла під турецьке панування до 1699 року.
У 1726 році Меджибіж перейшов до власності родини Чарторийських, які володіли замком до 1831 року, відтоді, після польського повстання, твердиня перейшла в підпорядкування російського царського уряду. З того часу тут розміщувались військові частини. В середині ХІХ століття замкові стіни покрили білим вапняним розчином, що дало твердині нову назву — Білий Лебідь.
В радянський час тут спочатку також розташовувались військові частини, а потім замок передали маслозаводу, який і завдав до значної шкоди споруді. Після Другої світової війни відбулась найбільш руйнівна акція щодо замку, коли місцева влада дозволила населенню розбирати споруду на будівельний матеріал. Так тривало до 1967 року, коли замком зайнялись спеціалісти з «Укрпроектреставрації», які поволі почали виводити споруду з стану руїни. Дослідження замку тривають по сьогодні, а реставраційним роботам не видно кінця краю.
З 2001 року твердиня отримала статус державного історико-культурного заповідника, що, хотілось би вірити, приведе замок до повністю належного вигляду, проте невідомо коди це настане в наших реаліях.
Фото з відкритих джерел
Джерело: VSE.UA
