Marks & Spencer. Стою у черзі. Переді мною – жінка з оберемком одягу в руках. Продавчиня відпускає покупця і вітається з нею. Виявляється, що жінка англомовна, і продавчиня переходить на англійську. Розраховує, пакує речі, віддає чек, прощається.
Підходжу, вітаюсь:
– Доброго дня.
– Здравствуйте. Вы берете только чай?
– Так.
– Хорошо. С вас 250 гивен.
– Добре.
– Рассчет картой или наличными?
– Карта. Дозволите запитання?
– Да, конечно.
– Щойно ви перейшли на англійську з жінкою, яка була переді мною. Чому ви не переходите на українську, якою я до вас звертаюсь?
– Ааааммм… Вибачте. Я вільно спілкуюся українською.
– Це чудово. В такому випадку чому не спілкуєтесь?
– Вибачте, будь ласка, якщо я вас образила.
– Ви мене нічим не образили. Я цікавлюсь критеріями, за якими ви визначаєте мову комунікації з покупцями. Ризикну припустити, що ви говорили англійською для того, щоб вас зрозуміли, так?
– Так.
– І, напевно, щоб спростити порозуміння між вами і клієнткою, бо це правильно і чемно?
– Так.
– Ви почули, якою мовою я звернувся до вас?
– Почула.
– Чому ви вирішили, що я не заслуговую на такий самий режим лояльності, як попередня клієнтка?
– Вибачте. Я на автоматі.
– Жодних проблем. Дякую за відповідь.
Не маю жодних претензій до продавчині, свідомо не тегаю мережу і торгівельний центр, але відчувати себе вдома як у резервації вже, м’яко кажучи, оприкріло.
Джерело: Префікс
