Користувачка Elvira Bulat на своїй сторінці у Facebook поділилася власним досвідом життя у Туреччині і пояснила, чим менталітет турків відрізняється від менталітету українців.
“Про те, хто, кому і що повинен…
(Крик душі).
Багато з моїх читачів знають, що я довго жила в Стамбулі…
За 17 років життя в Туреччині, я ні разу не чула фразу типу “Що мені ця Туреччина дала?”. 17 років – термін чималий. Я жила в різних районах, починала скажемо не з самого багатого (в трущобах жити не доводилося, Слава Всевишньому), але в районах, де жили дрібні торговці, мануфактурники, службовці, жити довелося, в перші два роки…
Я не бідувала, тому , що крім навчання працювала практично з перших своїх днів … Знання англійської допомогло мені влаштуватися репетитором для учнів молодших класів, а диплом вчителя музики, дозволяв заробляти приватними уроками в перші роки…
Було нелегко. Стамбул великий, метушливий, складний. Турецькоюя володіла вже непогано коли приїхала, але він був ще слабкий для того, щоб з легкістю освоювати всю інформацію навчаючись в магістратурі.. Доводилося багато читати і займатися … По суті, я займалася в два рази більше, ніж інші студенти, тому що мені необхідно було якомога терміново освоїти турецьку мову (на академічному рівні) і володіти нею досконало. Складність ще полягала в тому, що практично всі історичні книги і підручники, були написані старо-османською мовою. Це практично іншу мову, в якому багато арабізмів. А оскільки відставати від групи однокурсників, як знань і успішності, не входило в мої плани, то, щоб все встигати, я жила в жорсткому дисциплінарному режимі, який встановила собі сама. Це мені дозволяло жити повноцінним життям, яка включала в себе все, навчання, роботу і моє тодішнє захоплення – глибоке пізнання Стамбула і Туреччини…
У Стамбулі не залишилося напевно жодної навіть маленької вулички, куди б я не забрела, жодної плитки Візантійської стіни, або вежі, які б я не досліджувала…
Потім почалася моя професійна діяльність, в якій я досягла чималих успіхів… Мама була в Криму, вітчим помер, рівень життя в Україні впав, і мені довелося взяти на себе відповідальність не тільки за своє життя, але і за життя мами. Отримавши ступінь PhD of Historical and Social Science, я прийняла нелегке для себе тоді рішення – залишити науку і піти працювати. Чи шкодую я зараз про це? Складно сказати. Може бути так, а може і ні. Любов до історії, дослідженням і аналітиці у мене так і залишилася і це все перетворилося в хобі. А робота, мій професійний ріст, зробили мене тим, ким я є на даний момент. Мені багато в чому пощастило в житті. Я спілкувалася з самими дивовижними прекрасними представниками ділової частини Туреччини, з деякими політиками і бізнес-магнатами. Я була входжу в самі елітні будинки Стамбула, спілкувалася в богемних колах… Я не хочу втомлювати вас перерахуванням імен всіх бізнесменів, артистів, художників, музикантів, письменників, авторитетних журналістів та ін., з ким досі підтримую прекрасні стосунки. Ви їх не знаєте і воно вам не треба…
Мова зараз не про них…
Мова про те, що спілкуючись із різними верствами населення, починаючи від найбідніших, яких я зустрічала на ринку, до найбагатших, таких як покійний Рахмі Коч, я жодного разу, ні від кого, за всі 17 років життя в цій дивній країні, зі своїми політичними чварами, чимось схожими на Україну, з курдським питанням, переживши в ній не один теракт і катаклізми у вигляді потужного землетрусу в 1999 р ,, постійної війни на сході країни з PKK, я не чула такий ненависної мені і безвідповідальною фрази “Що ця ̶У̶к̶р̶а̶і̶н̶а̶ Турція мені дала? “…
Тому що кожна людина народжена в Туреччині, незалежно від свого етнічного походження, вважає себе турком і не на словах любить свою країну, а завжди готова своє життя віддати за неї…
Це було першим, що приємно вразило мене в Туреччині… Це було першим, що просто вбиває мене в Україні…
Люди, схаменіться !!! Любити країну – не означає постійно критикувати владу і весь час чекати від неї подачки. Любити країну – це брати і робити. Творити і творити. Приносити користь спочатку собі і своїм близьким, потім сусідові, місту та країні …
І останнє .. Якщо ви вважаєте, що ви нічого не повинні України, то чому ви думаєте, що вона щось повинна вам?”
Алла Гунченко для Україна Неймовірна
