У Шполі під проливною зливою командування, земляки і побратими вшанували помepлого в зоні ООС комбрига 1 отбр Юрія Межакова.
Кажуть, коли помиpaє хороша людина – небо плаче. Вчора, під час пoxoрон 38-річного полковника Межакова, небо захлиналося від сліз. Війна має тисячі способів відняти у людини життя, і обирає вона чомусь завжди найдорожчих…
«Воїни на війні не завжди вмирають від куль ворога. Іноді вони згорають зсередини…» – такими словами розпочав траурний мітинг у Шполі, рідному місті Героя, Головнокомандувач Збройних Сил України генерал-полковник Руслан Хомчак, і продовжив:
– Позавчора, під час виконання нами бойового завдання у складі військ операції Об’єднаних сил, смерть вирвала з наших лав полковника Юрія Межакова. Його велике любляче серце патріота України не витримало тягаря, що впав на його плечі останнім часом. Серце, в якому знаходилося місце не лише для рідних і близьких, але й для кожного бійця його бригади, для кожного змученого війною мирного мешканця прифронтових міст України, дало збій. Ми всі зараз в скорботі. Ми втратили бойового побратима, надійного друга. Справжнього офіцера. Він пройшов славний бойовий шлях: чотири роки війни начальником штаба окремої 28 бригади, з 2018-го продовжив службу у 1 танковій бригаді, яку зрештою очолив у січні 2019 року. Я особисто знав Юру з лейтенанта, це був прекрасний офіцер і чудова людина. Тяжко втрачати підлеглих, ще тяжче втрачати друзів. Але я знаю, що вам, рідним і близьким Юрія Володимировича, зараз важче за всіх: ви втратили сина. Чоловіка. Батька. Низько вклоняюся вам і щиро співчуваю… Від імені Збройних Сил України, від всіх офіцерів і генералів, солдатів і сержантів я хочу подякувати Юрію Володимировичу за вірну і віддану службу. Я хочу вручити зараз дружині Героя високу державну нагороду – Орден Богдана Хмельницького ІІ ступеню, яким був нагороджений її чоловік, командир 1 окремої танкової бригади полковник Межаков…
Багато доброго про полковника Межакова сказали його земляки. Голова Черкаської обласної державної адміністрації Роман Боднар поділився спогадами про те, як відвідував Юрія Володимировича на фронті:
– У нас з ним були гарні дружні стосунки. Приїжджаючи до нього в зону бойових дій, я захоплювався його рішучістю, високим рівнем знань, а найбільше тим, як він турбувався за кожного зі своїх бійців. Коли він виїжджав на бойові позиції, бійці дивились на нього, як на батька. Довіряли йому абсолютно, готові були виконати будь-яку поставлену ним задачу, бо знали: він добре продумує кожен крок, перш ніж віддати наказ. Вони вірили йому беззаперечно. Коли два тижні тому він зателефонував мені і сказав, що їде на день народження до матері, я зрадів, що ми зможемо побачитись, обговорити важливі питання, чимось допомогти його бригаді, як ми це робили завжди. На жаль, зустрітися довелось ось так…
І саме в момент, коли закінчилися прощання, і під звуки Державного Гімну України над труною Героя, згідно нових військових традицій, було розгорнуто триметровий синьо-жовтий прапор нашої країни, – небо прорвалося риданнями… Дощ, який зранку накрапав дрібно над похоронною процесією, раптом перетворився на сильну зливу. Майданчик перед держадміністрацією залило потоками води; всі, хто прийшов сюди вшанувати полеглого земляка, миттю змокли до нитки – але ніхто і не подумав піти геть. Траурні заходи на честь Героя продовжились на кладовищі і тривали, аж поки глухий стукіт мокрих грудок по лакованим дошкам дубової труни не перетворився на тихий шепіт розмоклої рідної землі, що прийняла воїна в свої обійми…
Згідно нової традиції, триметровий прапор України, яким було вкрито труну, було передано сім’ї Героя на довічне зберігання. Салютна група вшанувала пам’ять славетного комбрига трикратним залпом.
– Я буду, як тато, – крізь стиснені міцно губи стиха сказав 12-річний Максим, старший син Юрія Межакова, коли повз нього, віддаючи військове вітання сім’ї Героя, крокувала прапороносна група. В його очах, так схожих на татові, палахкотіла знайомі побратимам Юрія вірність, відвага й рішучість…
За матеріалами: Прес-центр оперативного командування “Північ”
