Український письменник та мовознавець Микола Снаговський пояснив, яка різниця між словами “добрий” та “доброго” та наголосив на тому, яку форму варто використовувати в повсякденному житті.
Відповідно до сучасних норм української мови треба вітатися: Добрий день! Добрий вечір! але… Доброго ранку! Обгрунтовується це тим, що добрий день і…вечір – стійкі словосполучення і їх не треба видозмінювати, інакше вони не відповідатимуть нормам української мови.
Ну не дивина?! Виникає логічне запитання навіть не щодо того, хто придумав таку норму, а навіщо введена вона? Тим паче, що, згідно таки ж з нею, вранці можна вітатися Доброго ранку.
Деякі мовознавці кажуть, що помічено все більше поширення форми Доброго дня і Доброго вечора. Ще ось-ось трішечки і ми визнаємо її нормативною. Певно, це треба вважати за такий собі жарт, підтекст якого криється у тому, що хтось на такому унормуванні захистить кандидатську чи докторську, тобто на тему, вага якої тягне на «психологічний стан кози, коли скубе вона траву», як писав незабутній Степан Олійник в одній зі своїх гуморесок.
Тут мовознавці, зокрема ті, хто пише підручники та посібники з мови, дещо відстали. Давно помічено, що форма Доброго дня і Доброго вечора разом з уже нормативно визнаною Доброго ранку, логічніша, вмотивованіша, правильніша, а, головне, емоційно приємніша, тому що несе у собі підтекст побажання (бажаю, зичу Доброго дня… вечора!), а не лише її констатації: Добрий день… вечір! Ну то Добрий день! Добрий вечір!.. Ну й що з того? А яка з того увага, до того, до кого звертаються?! Добрий день… вечір– це немов сам собі буркнув. Інша річ Доброго дня! Доброго вечора! Це – вже побажання! Це – увага до співбесідника!
Так що вітаймося не тільки Доброго ранку, а й Доброго дня! Доброго вечора! Так вам будуть вдячніші ваші домашні, друзі, колеги, співбесідники.
