Антін Мухарський: “Аби вижити нам треба зрозуміти одну дуже важливу річ!”

7257

ДЛЯ ТИХ, ХТО БЛАГАЄ ПРО МИР

Ті українці, що обрали «мир» і «хліб» у 1922-му, вже через десять років їли своїх власних дітей. Українці, що «втомлювалися», «зневірювалися», припиняючи підтримувати український повстанський рух у сорокові-п’ятдесяті все одно були або розстріляні, або вислані на Сибір. Смерть і війна приходить в наш дім не через нашу войовничість, а зовсім навпаки, через нашу толерантність, гостинність, по-справжньому мрійливу європейську вдачу, через гуманістичні принципи, якими ми, в силу християнських чеснот, наділяємо нашого одвічного ворога, вбачаючи і в ньому «таку ж людину, що і ми». Але вони розуміють, що ми інші, тому й бажають нам смерті, різними шляхами і у різний спосіб в історичній перспективі доводячи свою справу до кінця.

Тому, аби вижити нам треба облишити будь-які сантименти на адресу московітів, зрозумівши одну дуже важливу річ – що б не казали, що б не робили, як не апелювали росіянці до якихось там загальнолюдських цінностей, вірити їм ніколи не можна. Будь-якими шляхами вони будуть робити все можливе, аби приспати нашу увагу, знову повірити в міф про «один народ» лише для того, аби всівшись за одним столом, щоб разом пити за «мир і дружбу», підсипати нам в келих отрути, задушити в «братських обіймах» чи всадити ніж в спину, коли ми потягнемося за найкращим шматком для нашого дорогого гостя.

Часом, дійсно, дуже важко уявити всю ступінь їхньої брехні, моральної деградації, підступу та людоненависництва, але для того щоб вижити, нам варто засвоїти головний принцип в спілкуванні з ними – зброя, сила і стійке несприйняття всього, що містить бодай одну смертельну для нас молекулу «рускаго міра» ось рецепт життя. Все інше веде до загибелі, бо для них «миру» без прикметника «рускій» не буває.

Джерело: Префікс