Цьогоріч відзначається 1075 років правління княгині Київської Русі Ольги, з діяльністю якої пов’язаний новий етап розвитку давньоруської державності.
Історик Інституту історії України НАН України Вадим Арістов в ефірі Радіо Культура розповів, що з біографії найвідомішої жінки в історії України є легендами, а що – підтвердженими фактами, передає Суспільне.
Княгиня Ольга — реальна особистість?
Ми не маємо сумнівів, що це абсолютно реальна людина, проте можемо дечого не знати щодо її походження та хронології певних подій. До того ж дата початку її правління, як і більшість дат її життя, є умовною. Ми тільки знаємо, в який період вона діяла – це середина Х століття. Однак значна частина біографії княгині Ольги, яка відома у популярній історії, це легенди.
У нас із джерелами дуже нерівномірно. З одного боку, є перша руська хроніка “Повість временних літ”, яка була написана значно пізніше. Те, що записав хроніст, переважно спиралося на поодинокі реальні відомості, які він знав з однієї візантійської хроніки, перекладеної на слов’янську мову. Також він мав три тексти візантійсько-руських договорів, які теж були перекладені з грецької. В одному з них і було згадано Ольгу. Решта того, що ми у нього читаємо – це або дуже туманні пригадування, впорядковані ним, або його власні домисли.
Прийняття Ольгою християнства
Якщо ми хочемо говорити про реальну Ольгу, то легендарні чи напівлегендарні повідомлення мусимо винести за дужки і спиратися на тексти, які були створені у Х столітті, за життя Ольги.
Є візантійський трактат про церемонію, який розказує нам в деталях, як Ольгу приймали в Константинополі, куди вона приїхала на чолі посольства від київських, або дніпровських русів. Друге тогочасне джерело – західнонімецька хроніка, яка повідомляє про 959 рік, коли Ольга надіслала посольство до німецького короля і просила його направити до Києва єпископа. Тобто це була перша достовірна спроба організації Руської церкви.
Примітним є те, що просили саме у західного короля. Видно, що з Візантією щось не вийшло. Але загадка, чому єпископ Адальберт мусив тікати з Києва і ледь залишився живий та чому його місія була невдалою. І у згадках західноєвропейський хроніст називає Ольгу вже її християнським іменем, тобто Оленою. Таким чином, станом на 959 рік вона 100% була християнкою. А хрестилася, вочевидь, під час візиту до Константинополя. Є дискусія з приводу двох дат, але найбільш правдоподібною є 957 рік.
Княгиня Ольга як державна діячка
Розбудову Руської держави пов’язують із князем Володимиром. Оскільки в часи Ольги це ще рано назвати державою, бо вона ще стояла на чолі відносно невеликого колективу, який сидить у Києві. Але церква вшановує її як предтечу рівноапостольного князя, і в політичному сенсі вона теж є предтечею, тому що, на відміну від свого сина Святослава, який вирушив на Дунай і якого тут нічого не тримало, вона бачила себе на чолі саме цієї землі. І не дарма вона просила єпископа. Очевидно, вона була першою, хто почав думати якось інакше.
Про завоювання у її часи не йшлося. Колектив, на чолі якого вона стоїть, займає півтора-два київських пагорби. Вони торгують з Візантією, годуються у навколишніх слов’ян, з якими вибудовують складні і суперечливі стосунки, але це ще далеко не завоювання земель. Справжнє завоювання почнеться з її онука – князя Володимира. А її син Святослав вів, радше, політику переселення.
Дата смерті княгині — 969 рік
Це одна з таких дат, які походять з “Повісті временних літ” та іншими джерелами не підтверджується. І ця дата, найімовірніше, є однією зі штучних, яку сам хроніст вигадав. Хоча вона не настільки брехлива, як може здатися. Очевидно, що Ольга була жива в кінці 950-х років і на початку 960-х. Очевидно, що її не було в живих у 970-х роках, зокрема, на момент загибелі Святослава у 972 році. Тобто її смерть справді вкладається у 60-ті роки Х століття. Але не можна нічого сказати саме про конкретний рік. До цієї літописної дати ми маємо ставитися акуратно, як і до всіх дат цієї легендарної частини.
